Розділ 2.
Проблема Гібралтару в XVIII - першій половині ХХ ст.
З найдавніших часів Гібралтар відігравав особливу роль в історії. Гібралтарська протока, що поєднувала Середземне море та Атлантичний океан, була західним кордоном фінікійських, грецьких та римських мандрівок. Лише зрідка фінікіяни плавали далі на південь, повз Африки, а римляни - північніше, повз Європи. Там, де вшир Гібралтарська протока сягає близько 15 морських миль, на європейському та африканському узбережжях піднімаються навпроти один одного дві величезні скелі: сам Гібралтар (його висота - 429 м) і Джебель-Муса - античні "Гераклові стовпи". Гібралтарська скеля була відома давнім грекам і римлянам також під ім'ям Кальпе або Аліба [92, 7].
Поява та зникнення цивілізацій на півдні Іберійського півострова - це лише епізод в історичному житті Гібралтара. Він виник тоді, коли людини ще не існувало - у доісторичному морі 160 млн. років тому. На думку багатьох геологів, приблизно 55 млн. років тому, Гібралтар перетворився на мандруючу кам'яну громаду, що просувалась від північного кінця сьогоднішнього Алжиру, "протискуючись" поміж континентальними масами Африки та Європи, що зіткались між собою. Давні римляни вважали, що саме біля "Геркулесових стовпів", тобто біля Гібралтару, і схожої з ним скали Джебель-Муса на марокканському березі протоки, міфічний герой Геракл відштовхнув один від одного два континенти [92, 56 ].
Гібралтар уявляє з себе вузький (1-1,2 км) скелястий мис, який іноді називають півостровом, що простягнувся на 4,8 км поміж Середземним морем і Альхесираською затокою (бухтою). На півночі Гібралтар поєднується з Піренейським півостровом низьким піщаним перешийком. Східний берег мису скелястий. Із західного боку Гібралтару (з боку Альхесираської затоки) знаходиться бухта. Площа півострова складає 6,5 кв.км [92, 3]. Його географічне розташування дає можливість контролювати води Гібралтарської протоки.
Через Гібралтар з давнини підтримувалися торгові відносини між народами Північної Африки та Західної Європи. Після падіння у 476 р. Західної Римської імперії Гібралтар увійшов невдовзі до складу Вестготського королівства. Є підстави вважати, що постійного населення й укріплень на мисі тоді ще не існувало.
Гібралтар перетворився на фортецю після арабського завоювання на початку VІІІ ст. Легенда розповідає, що пораду захопити Гібралтар дав правителю Північної Африки Мусі ібн Насиру наближений вестготського короля Родріго граф Юліан, з метою помсти за викрадення його доньки. У 710 р. араби вчинили першу, але невдалу спробу захопити мис. У 711 р. на мисі висадився 8-тисячний загін, яким керував персидський полководець Тарік ібн Сеїд. Вестготи були розбиті, а на Гібралтарі заклали арабську фортецю (у 1160 р. заснована Аль-Муміном). Величезну скелю переможці назвали на честь свого ватажка Джебель-ал-Тарік (гора Таріка) [107, 184]. Це найменування згодом і перетворилося на Gibraltar ("Джибралтар"), як називають мис англійці. У Британії за Гібралтаром закріпилася, також, інша назва - "Скеля" (Rock). В Іспанії існує аналогічна назва Гібралтару - Penon (скеля).
З моменту захоплення Гібралтару арабо-берберськими племенами під проводом Таріка ібн Сеїда, який повною мірою оцінив військово-стратегічне значення мису, почалось завоювання Піренейського півострова, що закінчилось створенням Кордовського емірату у 718 р., який став пізніше халіфатом.
Сім з половиною століть Гібралтар належав арабам і у період Реконкісти слугував опорним пунктом арабського спротиву іспанцям. Гібралтар багато разів переходив з одних рук до інших. Наприклад, з 1309 по 1333 рр. скеля і фортеця належали Іспанії, яка прикладала значних зусиль для її колонізації. Іспанська влада при цьому не зупинялася ні перед чим. Для того, щоб стимулювати приток жителів на Гібралтар, поселенцям надавалися певні пільги, а також оголошувалася амністія тим із злочинців, хто погоджувався там влаштуватися. Цікаво, що до розряду "злочинів, що прощалися" потрапляла і втеча дружини від свого чоловіка, що у такій католицькій країні як Іспанія, суворо каралося [92, 56]. У ХІV ст. іспанці заснували на Гібралтарі місто-фортецю та порт. З 1309 р. місто витримало вісім облог (усього за всю свою історію Гібралтар витримав 14 облог), але остаточно перейшов до європейців тільки у 1462 р. [107, 184].
Тією обставиною, що Іспанії вдалося відбити Гібралтар у Гранадського емірату - останнього оплоту маврів на Піренейському півострові, - вона не в останню чергу зобов'язана рішучим та своєчасним діям Алонсо де Аргоса, військового коменданта міста Тарифи. Порт Тарифа, розташований на березі Гібралтарської протоки, став іспанським незадовго до описуваних подій. До цього він був базою берберських піратів, що господарювали у Північній Африці та в Середземномор'ї. Саме тут, у Тарифі, вони брали данину з кожного судна, що проходило через протоку. Більшість капітанів вважали за краще не ризикувати вантажем, а іноді й життям, і сплачували величезний викуп. Від назви міста, де стягувалось це "мито", і увійшло до європейських мов слово "тариф".
До речі, деякі цікаві факти в долі Гібралтара пов'язані з його військовою історією. Підчас однієї з облог фортеці, а саме в 1435 р., тут вперше у Європі в бойових діях була застосована артилерія [96, 57].
Після остаточного відвоювання у маврів Гібралтар був спочатку феодальним володінням герцога Медіна-Сидонії, під владу іспанської корони він відійшов у 1501 р. [107, 184].
Королева Іспанії Ізабелла Кастільська подарувала Гібралтару герб, на якому зображена червона фортеця і золотий ключ. Вони символізують той факт, що за заповітом Ізабелли Гібралтар є ключем до Іспанії, який слід втримувати за будь-яку ціну. До сих пір цей герб і прапор, який уявляє з себе біло-червоне полотнище із зображенням герба в центрі, є офіційними символами Гібралтару [92, 62; 80, 62-64].
Іспанці зміцнили фортифікаційні споруди на Гібралтарі, і в ХVІ столітті
- Київ+380960830922