Розділ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МОЛОДИХ ВЧИТЕЛІВ
2.1. Теоретико-методологічні основи дослідження та програма експерименту.
Методологічною основою дослідження та розвитку здатності до рефлексії у професійному та особистісному становленні педагога є діяльнісний та особистісний підходи до вивчення перцептивно-рефлективних явищ [160].
Виходячи із принципу єдності свідомості та діяльності (Л.С.Виготський [27], О.М.Леонтьєв [89], С.Л.Рубінштейн [162; 164; 166] та інші) та положення про те, що педагогічна діяльність базується на законах спілкування (Б.Ф.Ломов [93]). Рефлексія студентів педагогічних вузів вивчалася у контексті діяльності самоусвідомлення, спілкування, педагогічної діяльності (педпрактики) та спілкування з урахуванням особливостей формування професійної самосвідомості. Згідно з прийнятим у психології виокремленням загальної та педагогічної самосвідомості (Ю.М.Кулюткін [82; 83], Г.С.Сухобська [186] та ін.), а також із практикою диференціювання видів рефлексії (Н.І.Гуткіна [39], Т.С.Сочень [181], І.М.Семенов, С.Ю.Степанов [173;147] та ін.), два основні види рефлексії педагога розглядаються як відносно самостійні: рефлексія особистісна та рефлексія педагогічної діяльності, хоча зрозуміло, що ці феномени частково перетинаються.
Рефлексія педагогічної діяльності розглядається нами як основна умова формування професійної самосвідомості, професійного зростання: "Тільки у тому випадку, коли педагог усвідомлює себе у діяльності, можливий активний саморозвиток, свідоме формування в самого себе професійно значущих якостей, професійної майстерності" [113, с.54].
Рефлексивна діяльність розглядається як засіб подолання фруструючих умов [198; 199].
Одразу зазначимо, що вже М.Д.Левітов писав про те, що фрустрація розгортається в момент подолання людиною "життєвих труднощів", але при цьому наголошував ? ці труднощі виступають у ролі фрустрації лише у разі їхньої нездаланності, хоча можуть мати місце ситуації, коли "у повній мірі здоланні труднощі суб'єктивно (вид. ? О.Х.) сприймаються як нездоланні, коли людина здається перед ними" [88, с. 119].
Однак, потрібно вказати на наступне, така суб'єктивна фрустрація для Левітова Є явищем побічним, певною випадковістю. Першочергова увага, на його думку, має приділятися дослідженню впливу об'єктивних фрустраторів. Так він писав, що варті уваги ті труднощі, які дійсно являють собою "нездоланні перепони чи бар'єри, виявляючись на шляху до досягнення мети, вирішення завдання, задоволення потреби". Зокрема, до таких "нездоланних, чи, м'яко кажучи, майже нездоланих" труднощів, як вважає Левітов, можуть бути віднесені ті, які є такими у певний час, як, наприклад, "ракова хвороба", яку, "мабуть, у майбутньому вдасться подолати" [88, 119].
Для нас особливе значення має те, що Левітов вказує на можливість існування суб'єктивних фрустраторів. Але ми не можемо погодитись із думкою, що обсяги такої суб'єктивності мають обмеженість і лише у виняткових випадках становлять предметну базу постання фрустрації.
Ми стверджуємо наступне: настання фрустрації як цілком реального й об'єктивного психічного стану, як об'єкту психологічної рефлексії не залежить від об'єктивної чи суб'єктивної якості фрустратора. І більше того, саме подолання фрустрації розгортається як рух до сприйняття фрустратора в якості здоланного, не залежно від того об'єктивно чи суб'єктивно останній зумовив фрустраційний стан. Також наголосимо, ті ж об'єктивні фрустратори, все ж не позбавлені суб'єктивної складової вже з огляду на факт сприйняття та коґнітивної опосередкованості в якості заздалегідної здатності завбачення цих подразників. До того ж і сам суб'єкт має тлумачити перепону яка виникає у його діяльності, як нездоланну.
Мають місце положення, згідно яких об'єктивний фрустратор може і не усвідомлюватись (відображаючись підсвідомо), але все одно спричиняти фрустрацію. Але, однак, вихід й із цієї фрустрації вимагає рефлексії фрустратора, його усвідомлення. Тут важливим є положення Е.Фромма, що не існує жодного самодостатнього, відокремленого підсвідомого; існують тільки думки та почуття, які усвідомлюються суб'єктом (свідоме), а також думки та почуття, які не усвідомлюються (підсвідоме).
Візьмемо самий що не є "об'єктивний" фрустратор ? смерть. Показовим є уже сама феноменологія усвідомлення цієї "перепони" вона, наче існує десь, але не в нас, не в наших хворобах і старінні. Вона об'єктивна, але не усвідомлена у повній мірі, про неї є лише знання. Згадаймо, толстовський персонаж купує нову садибу, піклується про затишок, вішає гардини ? дбає про життя, але зненацька падає і серед турбот про життя з'являється турбота про власну смерть. Питання, коли Іван Ілліч домагався збільшення платні і щоб штори в його садибі висіли належним чином смерть була присутня в його житті, чи вона з'являється тільки після невдалого падіння зі стільця? Іван Ілліч завжди знав, що є смерть, що "Кай смертний", "але то ? Кай, а він - Іван Ілліч, то зовсім інша річ". Най об'єктивніший фрустратор, навіть присутній у житті людини повсякчас, може залишатися не актуалізованим свідомістю. Навіть від тієї ж смерті можна заховатися за афоризм: "Коли я є ? її нема, коли ж буде вона ? мене вже не буде". Саме життя уможливлюється не усвідомленням смерті. Усвідомлював би Іван Ілліч неминучість смерті хіба він би дбав про власну кар'єру і матеріальний статок сім'ї. Життя Івана Ілліча ? це історія невдалої втечі від смерті. Але окрім досвіду, описаного Л.Толстим, існує й інший ? життя як усвідомлення смерті.
У В.Соловйова та М.Бердяєва смерть не просто є реальністю, не просто неприйнятним фактом життя, смерть є проблемою, яка вимагає подолання. Від смерті не можна ховатися (оскільки не можна сховатися), смерть можна (і потрібно!) подолати, у цьому і є сенс життя. Інтерпретуючи ці два підходи до смерті як фрустратора, ми помітимо, що герой Толстого, живучи буденністю, уникає фрустратора, але актуалізація фрустратора (хвороба) викликає агр
- Київ+380960830922