Розділ 2
Змістово-засобове забезпечення інноваційної діяльності педагогічного колективу
експериментального загальноосвітнього навчального закладу
2.1. Характеристика змістових компонентів
соціально-культурного простору експериментальної школи
Науковий аналіз соціально-культурного простору школи як об’єкта
загальнопедагогічного дослідження – першоумова одержання об’єктивної інформації
про те, за допомогою яких соціальних, дидактичних і психологічних засобів
здійснюється організоване наповнення відповідним змістом численних умов та
обставин взаємопов’язаної освітньої діяльності педагогічного, учнівського і
батьківського загалу. Ґрунтовність такого аналізу безпосередньо визначає
ефективність не тільки наукового проектування і моделювання життєдіяльності
конкретної школи, а й результативність експериментально-досвідної роботи щодо
багатосферного збагачення міжсуб’єктних педагогічних взаємостосунків усіх
учасників навчально-виховного процесу. У цьому контексті найактуальнішою, на
наш погляд, є проблема структурування соціально-культурного змісту паритетної
освітньої діяльності вчителів та учнів школи.
Вивчення наукових підходів до розв’язання зазначеної проблеми упродовж
1994-1996 років показало, що саме модульно-розвивальна система пропонує
найзмістовніші теоретичні моделі, впровадження яких дає змогу налагодити
педагогічне керівництво соціально-культурним розвивальним простором школи.
Сутнісно це забезпечується не тільки сукупністю інноваційних технологій, технік
і засобів навчання, що характеризують новизну дидактичної оргсхеми.
Життєдіяльність експериментальної школи обґрунтовується ще й поаспектно, тобто
визначаються окремі системокомплекси умов, взаємодоповнення яких сприяє
трансформації навчального закладу від науково-знаннєвих принципів та орієнтацій
до соціально-культурних, гуманно-демократичних [33; 143; 146; 202; 242; 245].
Універсальним науково-проектним засобом який інтегрує систему змістових
характеристик-параметрів або індикаторів інноваційної побудови
соціально-культурного простору школи в теорії модульно-розвивального навчання є
модель проектування оптимально заданого простору (зміст, досвід) освітньої
системи (рис. 2.1), що створена й описана А.В. Фурманом [232, с.222-227; 238,
с. 80]. Вона, як стверджує автор, ґрунтується на принципах ментальності,
духовності, розвитковості і модульності, істотно збагачує
соціально-психологічний зміст національної середньої освіти, гармонує із
формами і чинниками українського менталітету, спрямована на використання
позитивного інноваційного потенціалу як гуманітарної науки, так і шкільної
практики, стимулює культурний прогрес українського суспільства [Там само].
Очевидно також, що її теоретичним орієнтиром є науковий підхід до витлумачення
освіти як найважливішого інституту духовного життя (виробництва) суспільства,
національної безпеки держави, благополуччя та психологічного здоров’я
підростаючого покоління, а в підсумку – громадянського загалу України і кожної
особистості, так чи інакше причетної до сфери освіти.
Авторська ідея цієї моделі полягає в досягненні високої гармонійності між
спроектованим культурно-розвивальним змістом діяльності школи (переважно
навчальних курсів) і мотивами та формами психосоціальної активності школярів у
навчанні. Це передбачає здійснення такої структуралізації педагогічного
простору навчального закладу, яка б, з одного боку, враховувала аспекти,
характеристики та ознаки ментального світу нації, етносу, групи та особистості
(переживання, установки, мотиви, вірування, миследіяння, волевиявлення,
світогляд тощо), з іншого – широко практикувала гуманно-паритетні міжсуб’єктні
взаємини між наставниками і вихованцями та утверджувала кращі цивілізаційні
еталони громадянського, у тому числі й морально-етичного, співжиття у
відкритому суспільстві.
Проте автор аналізованої моделі здійснив лише її концептуальне обґрунтування і
не подав достатнього теоретичного та емпіричного матеріалу, який би
підтверджував наукову і практичну значущість здобутого міждисциплінарного
знання. Крім того, ним описаний лише алгоритм найкращого користування цією
моделлю керівниками й учителями школи. Тому перед нами виникла проблема
реінтерпретації змісту запропонованої А.В. Фурманом концепції проектування
соціально-культурного простору освітньої системи. Її здолання у нашій пошуковій
діяльності передбачало розв’язання принаймні трьох похідних завдань: а)
послідовно охарактеризувати шість аспектів або контекстів функціонування
інноваційного простору експериментальної школи, б) описати алгоритм цього
простору в ЗОШ №44 м. Запоріжжя відповідно до завдань наукової програми “Школа
здібностей”, в) обгрунтувати інноваційну систему програмово-методичного
забезпечення модульно-розвивального навчання як необхідну умову функціонування
соціально-культурного простору експериментальної школи. Результати виконання
перших двох завдань висвітлені в цьому параграфі, а третього – у § 2.2.
Система освіти будь-якої країни – це передусім окрема сфера духовного
виробництва, яка через мережу закладів різного типу і рівня здійснює
збереження, передачу і збагачення актуального соціально-культурного досвіду
суспільства (знання, уміння, норми, цінності). Водночас з боку державної влади
ця система розглядається як самостійний напрям у когорті інших галузей
народного господарства. Суть галузевого підходу до сфери освіти відображає
відомий принцип, згідно з яким має місце централізація цілей, змісту, форм і
засобів освіти, переліку учбових закладів і навчальних д
- Київ+380960830922