РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ ШКІЛЬНИЦТВА В ГАЛИЧИНІ
НАПРИКІНЦІ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
2. 1. Структура навчально-виховних закладів краю
Система шкільництва в Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. охоплювала такі типи навчально-виховних закладів: початкові (народні), середні (класичні та реальні гімназії, реальні школи, ліцеї), професійні (учительські семінарії, промислові, торгові, рільничі, фахові школи), вищі (університети, академії, інститути), спеціальні (школи для сліпих, глухонімих, розумово відсталих, занедбаних дітей), дошкільні (захоронки, фребелівські огородці) та позашкільні (вакаційні оселі). З огляду на тісний зв'язок початкової та професійної ланок, вони розміщені поруч (Додаток А). За основу наведеної структури системи шкільництва Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. взято схему І. Курляк [133, 172].
Зважаючи на те, що найбільш динамічні зміни в розвитку навчально-виховних закладів після прийняття закону 1869 р., відбулися на початку ХХ ст., за вихідний рубіж узято 1900 р.
Найнижчу сходинку системи шкільництва утворювали захоронки, фребелівські огородці. Динаміка їх розвитку була висхідною. Так, якщо у 1901/02 н.р. в Галичині налічувалось 104 захоронки та 8 фребелівських огородців, то станом на 1911/12 н.р. їх кількість складала відповідно 194 і 32 [330, 47; 331, 89; 334, 48]. Слід зауважити, що це були в основному польські заклади приватної форми власності. Їх засновували польські громадські об'єднання ТНШ, "Дитятко Ісуса". Відсутність відповідних закладів у дітей інших етнічних груп спонукала до того, що вони відвідували польські установи.
Наступну ланку системи шкільництва складали початкові (народні школи), які поділялися на діючі і недіючі, "зорганізовані" й "паралельні класи" [161, 10].
Згідно зі звітом КШР, у 1900/01 н.р. в Галичині було 4323 державні народні школи, із них діючих - 4004. Уже в 1911/12 н.р. їхня кількість зросла до 5833, в тому числі 5598 діючих. Основною причиною нефункціонування шкіл була відсутність приміщення або вчителя. У 1900/01 н.р. з першої причини не працювало 238 навчальних закладів, із другої - 81, у 1911/12 н.р. - не діяли всі 235 через відсутність приміщення [329, 3; 331, III; 334, III].
Поняття "зорганізованої" школи розтлумачив Ю. Ловицький: "Се є така школа, яку завела краєва шкільна рада по комісийнім переслуханю інтересованих сторін і, для якої видала "організацийне ореченє" (документ, в якому обумовлювався тип школи, кількість вчителів і т. д.). Така школа була народною, доступною для всіх, а громада і край були зобов'язані її утримувати. Лише при "зорганізованій школі" могли існувати постійні вчительські посади, які були більш високооплачуваними, ніж тимчасові [161, 10].
Згідно із законом, зазначав Ю. Ловицький, двокласну школу мали відкрити, якщо однокласну відвідувало 100 і більше дітей. Але КШР вирішувала зазначену проблему іншим чином - створювала тимчасовий 2 клас (він ще називався "надетатовим", "рівнорядним", або паралельним), і надавала для нього тимчасового учителя. Це робилося з двох причин: по-перше, такий клас можна було будь-коли закрити (відкривався він тільки на один рік і після закінчення означеного терміну необхідно було клопотати про його продовження); по-друге, тимчасові вчителі отримували дуже невелику зарплату, що було вигідно крайовому шкільному фонду [161, 10-11].
Існували ще діючі школи, але "неурегульовані" або "незорганізовані", тобто, зазначалося у часописі "Промінь", такі, в котрих не було "системізованих посад, відповідних будинків, приладів шкільних та в котрих вчив, хто хотів і як хотів, за які небудь гроші - от звичайний як то кажуть "kinderbalamut". Такі заведеня pseudo-наукові хиба на сміх людський можна назвати "школами" [ 205, 143].
Приватні школи були з правом публічності (видавали рівноцінні державним закладам свідоцтва) і без права публічності. Станом на 1900/01 н.р. налічувалось 232 приватні народні школи, з них 61 з правами державних закладів. Вже у 1911/12 н.р. з 244 функціонуючих шкіл такі права мали 113 інституцій. Це свідчить про те, що приватна форма народного шкільництва набувала рівноцінного значення із державною.
На початку ХХ ст. мережа народних шкіл за мовою навчання характеризувалась такими показниками:
Таблиця 2.1
Народні школи Галичини за мовою навчання (1900-1912)
Мова
навчанняФорма власності Державна ПриватнаНавчальний рік1900/19011906/19071911/19121900/19011906/19071911/1912Польська204324743072133135134Українська193222012502269Німецька 2925249491100Польсько- німецька---311Разом400447005598232233244
Джерело: [329, 8-9; 331, III-XIII; 334, III-XIII].
Таким чином за 11 років поляки відкрили 929 державних та 1 приватну народну школу, українці відповідно 460 і 7, німці закрили 5 державних і відкрили 6 приватних, окрім того, перестали діяти 2 польсько-німецькі заклади.
Щодо типу, народні школи класифікували таким чином:
Таблиця 2.2
Народні школи Галичини (1900-1912)
Тип школиФорма власностіДержавна ПриватнаНавчальний рік1900//19011906/19071911/19121900/19011906/19071911/1912Однокласні27582105197410397105Двокласні78118952653202428Трикласні544912191513Чотирикласні204366643495862П'ятикласні1079787323Шестикласні52871141063Виділові4884115283130Чоловічі 137191210575959Жіночі131188207686762мішані373643215181107107123Разом400447005598232233244
Джерело: [329, 8-9; 331, ІІІ-ХІІІ; 334, ІІІ-ХІІІ]
Отже найчисельнішими як у 1900/01 н. р., так і в 1911/12 н. р. були малокласові школи. Закладів, які давали право вступу до середніх та професійних інституцій у 1911/12 н. р., було всього 6 % від загальної кількості шкіл.
В інших краях Австро-Угорщини ситуація була дещо кращою.
Таблиця 2.3
Кількість учнів (покласно) в різних краях Австро-Угорщини (1903)
Провінція
Всього
учнівЗ них навчалося