РОЗДІЛ 2. МАРГІНАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ: СУТНІСТЬ,
ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ТА СОЦІАЛЬНИЙ
МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ 97
2.1. Поняття маргінальної особистості та особливості її соціальної структури 97
2.2. Соціальний механізм розвитку маргінальної особистості та його
культурологічна домінанта 128
2.3. Сучасне українське суспільство: основні маргінальні групи 146
ВИСНОВКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена як потребами практичного характеру, так і необхідністю її наукового аналізу. Здобуття Україною незалежності, зміна суспільного ладу, радикальне переосмислення генеральних орієнтирів привели до кардинальних змін у всій системі суспільних відносин. Життя сучасних народів, суспільних груп та індивідів як в глобальному, так і в національному масштабі відбувається в умовах трансформаційних процесів, постійного ушвидшення їх темпів. Стрімко змінюються стандарти життєдіяльності особистості та соціуму. Відходять в минуле зразки, які ще донедавна вважалися найвищим досягненням людських сил. Відкриваються все нові й нові грані буття людини, життєдіяльності особистості. В цих умовах активно проявляється творча сутність самої особистості, її постійне прагнення невідомого, утаємниченого, екзистенційного.
Особистість - безпосередня дійова особа соціуму, його творець і результат. Будучи органічною ланкою суспільного буття, активним творцем соціальності, вона несе на собі відбиток усіх суперечностей останнього. В життєдіяльності особистості постійно відтворюється гостра потреба соціальної адаптації, буттєвої укоріненості. При цьому постає небезпека бути відторгнутою швидкозмінюваними процесами соціуму, викинутою на його периферію, виявитись на зламі соціального або за його межами. Маргінальність - один з таких прикладів, термінологічно зафіксованих соціальною філософією лише недавно.
Маргінальність, маргінальні процеси, маргінальна людина, маргінальна особистість - явища, які сьогодні стали частиною суспільного та індивідуального життя. Їх наростання в останні десятиріччя - очевидний факт. Маргінальність - це не тільки одна із сторін життєдіяльності людини. Є підстави стверджувати, що в сучасному суспільстві з'явились цілі маргінальні групи, суспільні прошарки, а в загальноцивілізаційному контексті і маргінальні народи. Наростання явища маргінальності в історичному аспекті викликали до життя теоретичну її рефлексію на рівні наукових розвідок.
Посилення уваги до явища маргінальної особистості не випадкове. Воно зумовлене, насамперед, тією роллю, яку відіграють маргінали в сучасних реаліях. Нерідко вони - "дно" суспільного життя. Але й так само нерідко - вони авангард суспільства, провідники майбутнього, його нових форм і зразків. Громадська думка, реакція державних інституцій на явище маргінальності і до сьогодні залишаються, великою мірою, такими, якими вони були впродовж віків - в цілому негативними. Нерідко це призводить до виникнення соціальних конфліктів на етнічному, релігійному, демографічному, матеріально-економічному і т.д. ґрунті. Стандарти ставлення до маргіналів, що склалися раніше, сьогодні заважають адекватній природі розвитку цього явища, реакції на вказані конфлікти з боку соціуму. Чітко виявилась глибока суперечність між очевидним фактом зростання впливу маргінала на розвиток сучасного суспільства і однозначно негативним до нього ставленням з боку соціуму. Така суперечність переросла сьогодні в гостру суспільну проблему. Актуальність об'єктивного наукового аналізу маргінального стає очевидною. В першу чергу на рівні соціальної філософії як методології соціального знання.
Науковий інтерес до проблеми маргінальної особистості зумовлений також потребами розвитку самої теорії. В першу чергу це стосується соціальної філософії, яка покликана обґрунтувати роль та місце маргінальної особистості в сучасному суспільному житті. Реальності останнього актуалізують необхідність глибокого аналізу взаємозв'язку соціуму з маргінальною особистістю, відповідної розробки понять та категорій, що позначають це явище. Поняття "маргінальна особистість" потребує відповідного визначення.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Тема порубіжного, такого, що знаходиться на зламі двох чи кількох соціокультурних стилів існування індивіда, особистості стає об'єктом філософського аналізу вже в античні часи в творах Геракліта, Демокрита, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура, Сенеки та інших. В подальшому звертались до цих проблем Августин Блаженний, Еріугена, Екхарт. У вітчизняній соціально-філософській думці найдавніших часів роздуми про унікальність індивіда, його свободу знаходимо у Володимира Мономаха.
Нова хвиля актуалізації проблеми особистості, яка так чи інакше не вписувалась в звичні норми існування, традиційні способи життєдіяльності, пов'язана з епохою Відродження. Саме в цей час західноєвропейська цивілізація започаткувала суспільне конституювання своєрідності, неповторності, унікальності індивідуального буття особистості, свободи індивіда. Значно розширилось коло дослідників, які працювали над проблемою співвідношення індивідуального та суспільного. Серед них - Данте Аліг'єрі, Ф.Петрарка, П.делла Мірандола, М.Кузанський тощо. В Нові часи до них приєдналися Ф.Бекон, Р.Декарт, Б.Спіноза, П.Гольбах, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант, Й.Фіхте, Г.Гегель, Л.Фейєрбах, К.Маркс, Ф.Ніцше. Вітчизняна соціально-філософська рефлексія проблеми представлена В.Соловйовим, М.Бердяєвим та іншими. Головною особливістю досліджень проблеми маргінальної особистості до минулого століття було те, що вона не вирізнялась як самостійне питання теорії, а була органічно "вмонтована" в коло фундаментальних проблем життя суспільства і розглядалася в контексті взаємовідносин індивідуального і суспільного, одиничного і загального.
Вирішальним в суспільному і теоретичному конституюванні явища маргінальності в цілому, маргінальної особистості зокрема, стало ХХ століття. Кульмінаційним моментом в цьому контексті стали роб