Кредитно-банківські установи на Півдні України в ХІХ - на початку ХХ ст. (історичний аспект)

Розділ 2
Соціально-економічні та правові умови становлення та розвитку
кредитно-банківських установ ХІХ – початку ХХ ст. На півдні україни
2. 1. Соціально-економічні умови становлення та розвитку кредитно?банківських
установ ХІХ – початку ХХ ст.
На по­ча­ток ХІХ ст. те­ри­то­рія Ро­сій­сь­кої ім­пе­рії про­стя­га­ла­ся від
Бал­тій­сь­ко­го мо­ря до Ти­хо­го оке­а­ну. На цьо­му про­с­то­рі про­жи­ва­ло
при­бли­з­но 44 млн. чо­ло­вік, із них бли­зь­ко 8 млн. при­па­да­ло на
Укра­ї­ну. У до­ре­фо­р­ме­ній Ро­сії па­ну­вав крі­по­с­ницький лад.
Найбагатшим та при­ві­ле­йо­ва­ним ста­ном бу­ли по­мі­щи­ки, які во­ло­ді­ли
се­ля­на­ми-­крі­па­ка­ми.
Ряд ва­ж­ли­вих при­ві­ле­їв ма­ло ку­пе­ц­т­во. Во­но бу­ло зві­ль­не­не від
де­яких по­да­тей і ре­к­ру­т­чи­ни. Найбагатші ку­п­ці на­ле­жа­ли до
“пе­р­шо­с­та­тей­них” – ку­п­ців пер­шої гі­ль­дії, які за­йма­ли­ся ли­ше
гу­р­то­вою зо­в­ні­ш­ньою то­р­гі­в­лею, грою на бі­р­жі чи ба­н­ків­сь­кою
спра­вою або су­д­но­плав­с­т­вом (згі­д­но з ма­ні­фе­с­том від 1 сі­ч­ня
1807 р.) [63:Т.29.:№22418]; ку­п­ці дру­гої гі­ль­дії ма­ли при­ві­леї у
ве­ли­кій вну­т­рі­шній то­р­гі­в­лі, а тре­тьої – у дрі­б­ній то­р­гі­в­лі.
До мі­щан­с­т­ва на­ле­жа­ло не­при­ві­ле­йо­ва­не на­се­лен­ня міст:
ре­мі­с­ни­ки, дрі­б­ні то­р­го­в­ці, на­й­ма­ні ро­бі­т­ни­ки. Найчисленнішим
і при­гно­б­ле­ним ста­ном бу­ло се­лян­с­т­во. Роз­ша­ру­ван­ня се­лян­с­т­ва
й за­ро­джен­ня то­ва­р­них від­но­син на се­лі стри­му­ва­ло­ся си­с­те­мою
крі­по­с­ни­ц­т­ва, крім то­го, по­зна­ча­ли­ся осо­б­ли­во­с­ті роз­ви­т­ку
окре­мих ре­гі­о­нів. На Пів­дні Укра­ї­ни ці про­це­си про­хо­ди­ли зна­ч­но
шви­д­ше, ніж на ін­ших територіях Ро­сій­сь­кої ім­пе­рі­ї. Це бу­ло
по­в'я­за­но з пе­ре­се­лен­сь­кою по­лі­ти­кою ро­сій­сь­ко­го уря­ду.
Найу­с­пі­ш­ні­ше роз­ви­ва­ло­ся го­с­по­дар­с­т­во Сте­по­вої Укра­ї­ни, де
бі­ль­шість зе­м­лі пе­ре­бу­ва­ла в ру­ках укра­ї­н­сь­ких се­лян, а та­кож
ко­ло­ні­с­тів-­ні­м­ців, се­р­бів, бол­гар, єв­ре­їв, ві­р­ме­нів, гре­ків та
ін. У цьо­му ре­гі­о­ні ус­пі­ш­но роз­ви­ва­ло­ся та­кож по­мі­щи­ць­ке
тва­рин­ни­ц­т­во, осо­б­ли­во ко­няр­с­т­во та ві­в­чар­с­т­во. Са­ме з цьо­го
ре­гі­о­ну роз­по­ча­в­ся ви­віз ху­до­би та ін­ших про­ду­к­тів сіль­сь­ко­го
го­с­по­дар­с­т­ва за ко­р­дон. Ха­ра­к­те­р­ною ри­сою го­с­по­дар­с­т­ва
пер­шої по­ло­ви­ни ХІХ ст. бу­ла йо­го ра­ці­о­на­лі­за­ція, що мо­ж­на
вва­жа­ти сві­д­чен­ням на­ро­джен­ня но­вої епо­хи – епо­хи
ін­ду­с­т­рі­а­лі­за­ці­ї.
Про­ми­с­ло­вий пе­ре­во­рот за­по­ча­т­ку­вав епо­ху
ін­ду­с­т­рі­а­лі­за­ці­ї. Йо­го пе­р­ший етап від­бу­в­ся у 20-40-х рр.
ХІХ ст. [431:178]. Не­зва­жа­ю­чи на па­ну­ван­ня крі­по­с­ни­ц­т­ва в
аг­ра­р­ній сфе­рі та ін­ші пе­ре­шко­ди на шля­ху до еко­но­мі­ч­но­го
зро­с­тан­ня, у пе­р­шій тре­ти­ні ХІХ ст. про­ми­с­ло­ве ви­ро­б­ни­ц­т­во
до­ся­г­ло зна­ч­них ус­пі­хів. На час ре­фо­р­ми 1861 р. в укра­ї­н­сь­ких
гу­бе­р­ні­ях бу­ло близько 20 ма­ши­но­бу­ді­в­них за­во­дів [431:179]. Од­нак
ба­га­то ма­шин вво­зи­ло­ся з-за ко­р­до­ну.
Оде­са, яка шви­д­ко за­бу­до­ву­ва­ла­ся, стає од­ним з про­ві­д­них центрів
ви­до­бу­т­ку бу­ді­ве­ль­но­го ка­ме­ню на Пів­дні Укра­ї­ни, про що
сві­д­чать чи­се­льні ка­та­комби під мі­с­том. Пе­р­ши­ми про­ми­с­ло­ви­ми
підприємствами в мі­с­ті бу­ли невеликі це­ге­ль­ні й ми­ло­ва­р­ні. У 1860 р.
ви­ро­бництво це­г­ли на де­в’я­ти під­при­єм­с­т­вах здійснювали 37
ро­бі­т­ни­ків, а в ми­ло­ва­р­нях ще ме­н­ше [112:136]. Крім то­го, на цей час
припадає по­ява пе­р­ших ка­на­т­них під­при­ємств, пе­р­ше із них за­сну­ва­ли
в 1803 р. брян­сь­кі ку­п­ці І.Но­ві­ков та І.Ма­ке­єв. Наприкі­н­ці 1850-х рр.
іс­ну­ва­ло три ка­на­т­них під­при­єм­с­т­ва, од­не з яких на­ле­жа­ло
Я.І.Но­ві­ко­ву, си­ну за­сно­в­ни­ка [379:31-32]. В Оде­сі бу­ли зроб­ле­ні
пе­р­ші кро­ки в га­лу­зі су­д­но­бу­ду­ван­ня й су­д­но­ре­мо­н­ту, хо­ча
роз­ви­ток під­при­ємств цьо­го про­фі­лю га­ль­му­ва­в­ся кон­ку­ре­н­ці­єю
по­ді­б­них до­сить великих під­при­ємств Херсо­на і Ми­ко­ла­є­ва [431:179].
Роз­вивалося ма­ши­но­бу­ду­ван­ня і в Пі­в­ден­но­му ре­гі­о­ні. У Оде­сі в
1840-50?х рр. бу­ло за­сно­ва­но ча­ву­но­пла­ви­ль­ний за­вод Ре­с­те­ля,
ма­ши­но­бу­ді­в­ний за­вод Е.Фа­ль­ка, за­вод сіль­сь­ко­-го­с­по­да­р­чих
ма­шин І.Ге­на, ме­ха­ні­ч­ні за­во­ди Ко­ва­лев­сь­ко­го та
Бел­лі­но-­Фе­н­де­рі­ха [34:203-267]. Та­ким чи­ном, не­ зва­жа­ю­чи на
крі­по­с­ни­ць­кі по­ряд­ки, про­ми­с­ло­ве виробництво зростало.
На­сту­п­ний етап про­ми­с­ло­во­го розвитку від­бу­ва­в­ся пі­с­ля
лі­к­ві­да­ції крі­по­с­но­го пра­ва. Йо­го хро­но­ло­гі­ч­ні ме­жі – 60-80-ті
рр. ХІХ ст. [431:179]. У цей час фа­б­ри­ки та за­во­ди ос­та­то­ч­но
ви­ті­с­ня­ють ма­ну­фа­к­ту­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во, але для Пів­дня Укра­ї­ни
такий пе­рі­од роз­по­ча­в­ся ра­ні­ше, про що сві­д­чать ви­ще на­ве­де­ні
фа­к­ти.
Зна­ч­ний по­штовх оде­р­жа­ли тра­ди­цій­ні в Укра­ї­ні га­лу­зі
про­ми­с­ло­во­с­ті, по­в’я­за­ні з сіль­сь­ким го­с­по­дар­с­т­вом. У пе­р­шу
чер­гу це сто­су­ва­ло­ся цу­к­ро­вої про­ми­с­ло­во­с­ті, в якій
го­с­по­да­рю­ва­ли родинні клани під­при­єм­ців рі­з­них
на­ці­о­на­ль­но­с­тей – Те­ре­ще­н­ків, Си­ми­ре­н­ків, Ха­ри­то­не­н­ків,
Бо­б­рин­сь­ких, По­то­ць­ких, Брод­сь­ких, Гі­н­з­бургів та ін­ших. Ча­с­т­ка
Укра­ї­ни у все­ро­сій­сь­ко­му ви­ро­б­ни­ц­т­ві цу­к­ру в 1880-х рр. ся­га­ла
май­же 90%. Всі ос­но­в­ні опе­ра­ції на цу­к­ро­ва­р­нях бу­ло
ме­ха­ні­зо­ва­но, на них ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ла­ся пра­ця ві