РОЗДІЛ 2. "СЕРЕДНІЙ КЛАС" У ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА.
В процесі створення соціально-економічних основ незалежності України постало головне завдання - забезпечити населенню нормальні умови життя, здійснити перехід від командної до ринкової економіки, вивільнити творчу енергію особистості та активізувати трудову поведінку особистості як діяльність і тим самим реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу.
З метою створення соціально-правової бази для впровадження соціально-економічних реформ суспільного життя в 1992 році було затверджено "Основи національної економічної політики", чим передбачалося структурна перебудова господарського комплексу України. Було здійснено вихід з рубльової зони, прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств" та "Про селянське фермерське господарство".
Суттєвий вплив на активізацію трудової поведінки як діяльності справило створення малих та спільних підприємств, фермерських господарств, кооперативів, тощо. Україна стала членом МВФ, було проголошено рівноправність усіх форм власності на землю. Почалася розбудова національної держави, докорінна зміна соціально-економічної системи, але ринкові перетворення здійснювались надзвичайно повільно.
Українська держава, український народ, нація, перебуваючи тривалий час в політичній і економічній залежності, втратили колишні демократичні інститути та традиції самоврядування і змушені були в процесі державотворення спиратися на успадковані від колишньої системи реалії - державний монополізм в усіх сферах суспільного життя, одержавлення економіки, екстенсивний шлях розвитку народного господарства, мілітаризацію, диспропорційність розвитку загальнореспубліканської економіки, функціонування та побудова її на принципі незавершеності. Трудова поведінка як діяльність особистості нівелювалась психологічною та ідеологічною апатією суспільства. Пряма залежність національної економіки від імпортованих енергоносіїв, відсутність чіткої концепції суспільних трансформацій, високий рівень інфляції (в 1993 році за оцінкою Світового банку в Україні рівень інфляції був найвищий в світі і становив 10200%), низька економічна активність населення, зумовлена податковим навантаженням (до 80% від доходу), падіння ВВП, ріст споживчих цін, поява тіньової економіки надзвичайно ускладнила ситуацію перехідного періоду.
Безперечно, економіка держави, соціально-економічне життя суспільства поступово стабілізується, але очевидно, що реформи потребує і система стимулювання і регулювання трудової поведінки як діяльності людей.
Головним об'єктом соціально-економічних відносин, економічної системи в умовах тоталітарного суспільства була держава, у демократичному - стають народ (нація), співтовариство рівноправних громадян, колектив, особа, окрема людина. Нині формується нова система людських відносин і суспільство є природнім середовищем для розвитку людської особистості, повноцінного самовияву людини, передбачає можливість її максимальної самореалізації. Зрілість народу, нації, її могутність, авторитет визначається рівнем її суспільного життя, рівнем розвитку національної економіки.
Вітчизняний вчений М.І. Михальченко неодноразово висловлював свою думку, щодо місця і ролі української нації, як самостійного етноса і української політичної нації, як співдружності етносів, що проживають в Україні. При цьому був видвинутий тезис, що існування мікроцивілізації - української, що є частиною слов'янської та світової цивілізації - це аксіома, яка не потребує доказів та самовиправдання. [88, 33].
Народ, нація і особистість є активними суб'єктами економічного життя суспільства, яке в процесі здійснення реформ стає об'єктом стимулювання діяльності активізації трудової поведінки все більшої кількості людей. Народ, суспільство не є однорідним, його структура надзвичайно складна. Сьогодні в умовах перехідного періоду структура українського суспільства ще в повній мірі не сформована і не визначена, нові економічні та соціальні типи народжуються дуже повільно і проявляють себе не в повній мірі. Перехід до ринкової економіки супроводжується розширенням питомої ваги і чисельності середніх верств і прошарків в соціальній структурі суспільства на основі подолання старої консервативної структури.
У прогресивній, демократичній соціальній структурі суспільства центральне місце займає так званий "середній клас" тобто ті верстви, які забезпечують умови свого життя на основі самодостатності, самоутвердження, самогосподарювання, на пріоритеті власності, творчого способу життя, активної та раціональної соціально-еконочної або трудової поведінки.
В рамках проблеми дисертаційного дослідження трансформації соціальної структури суспільства у перехідний період, вироблення ринкових зразків трудової поведінки населення заслуговує на серйозну увагу проблема створення та формування "середнього" прошарку або "середнього класу". Адже існування потужного "середнього" класу є гарантією політичної стабільності, дає змогу вибирати й проводити поміркований курс в економічній, соціальній та політичній сферах суспільства.
Історично термін "середній клас" виник досить давно. Ним почали називати сукупність соціальних груп, які займають проміжне становище поміж крайніми соціальними класами. Так, К.Маркс писав про "середній" клас сучасного йому капіталістичного суспільства як про численний клас селян та ремісників, які майже рівною мірою залежать від своєї власності та від своєї праці [80]. У появі "середнього" класу К.Маркс та Ф.Енгельс побачили антиреволюційну силу, яка створює своєрідний буфер між великими капіталістами та робітничим рухом [81].
Е.Бернштейн називав новим "середнім" класом (прошарком) службовців [16]. Х.Ортега-і-Гассет у своєму есе "Повстання мас" описує появу "середньої" людини, "людини маси", яка посідає місце колишньої меншості, її психологію та світосприйняття. Він писав: "У нас час у "середньої" людини є все, що коли-небудь визначало життя малочисельних прошарків суспільства. "Середня"
- Київ+380960830922