РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИЧНА БАЗА ПРІЗВИЩ ТА СЕМАНТИКА ЇХ
ТВІРНИХ ОСНОВ
Історія антропонімікону того чи іншого реґіону перебуває в тісному зв'язку з суспільно-політичними, економічними, господарсько-побутовими процесами, що діють на цих територіях у певні хронологічні відрізки. Кожен антропонім, у тому числі прізвище, містить у собі певну лінгвістичну та істо-ричну інформацію.
Власні імена кожного народу, який має уже сформовану складну сис-тему ідентифікації особи, - найстаріша антропонімійна категорія, яка в на-прямку до свого сучасного рівня пройшла довгий шлях еволюції, іноді з різ-ними історичними ускладненнями.
"У власних іменах, - писав М.Морошкін, - виражена не тільки просто думка, але ця думка, можливо, найбільш первісна і найбільш незаймана, перше пробудження розуму народу, перший вияв його самосвідомості" [272, с. 2].
2. 1. Становлення прізвищ Західного Поділля
Питання формування й становлення українських прізвищ і сьогодні залишається актуальним. Провідні дослідники української антропонімії вва-жають, що процес становлення українських прізвищ припадає на кінець ХVІІІ - початок ХІХ століття, коли на всій етнічній території України було запроваджене кодифіковане право, а про прізвище в сучасному розумінні цього слова можна говорити лише починаючи з 30-х років ХІХ ст. [204; 158, с. 79; 206, с. 76; 226, с. 617]. Проте багато дослідників слов'янської історичної антропонімії спадкові родинні найменування з найдавніших часів називають прізвищами, включаючи в це поняття, ймовірно, не юридичний, а тільки ономастичний зміст.
Сама специфіка антропонімічного поняття, яке вкладається у термін прізвище, і засвідчені писемними пам'ятками історичні факти, як зауважує М.Худаш, наочно і переконливо промовляють на користь думки, що укра-їнські прізвища, як і прізвища інших східнослов'янських народів, у своїй більшості стабілізувалися й закріпилися як офіційно-юридичні спадкові ро-динні найменування в кінці ХVIII - на початку ХІХ ст. [204, с. 96]. В оно-мастичній літературі нема єдиної і стабільної думки щодо статусу названих антропонімів, як і нема єдиної думки щодо шляхів формування і становлення українських прізвищ. У цей час практика ідентифікації людини входила ще у сферу звичаєвого права, і одну й ту ж особу могли ідентифікувати по-різному, не передаючи спадково свого способу іменування. Тому М.Худаш вперше вжив і запровадив у науковий обіг термін прізвищева назва, що у сучасному розумінні означає "іменування людини назвою типу прізвища". Застосування терміна прізвище до історичної антропонімії - це лексичне перенесення на минуле сучасних відношень, що порушує, на думку І.Фаріон, об'єктивне вирішення проблеми [198, с. 7].
Аналізуючи способи і засоби ідентифікації особи, спираємося на вже значний науковий доробок у цій галузі в загальнослов'янському обширі. Наприклад, В.Никонов відкидає класифікаційні схеми, побудовані на лексико-семантичному групуванні твірних основ, і бере до уваги передусім значення словотворчих афіксів, виділяючи на основі цього 12 типів іменувань [122, с.34]. Класифікація антропонімів польського вченого С.Рос-понда ґрунтується на синтезі їхнього структурного та лексико-семантичного аналізу, але з повним відкиданням позамовного аспекту [204, с.101]. І.Сухо-млин, аналі-зуючи прізвища Середньої Наддніпрянщини, використовує лек-сико-семантичний принцип, виділяючи два класи родових антропонімів: прі-звища антропонімного походження (власноіменні утворення) та прізвища неантропонімного походження (відапелятивні утворення), які автор ділить на 25 семантичних груп [185, с. 39]. Проблему способів ідентифікації особи досліджено і в працях М.Худаша [204; 205], де на багатому фактичному матеріалі скласифіковано іменування з огляду на основи історико-етнографічного (соціального), а з мовного боку (в перехрещенні) - лексико-семантичного (а не структуралістичного) порядку. Взявши до уваги словесні засоби, які використовувалися для ідентифікації особи, автор виділяє три типи іменувань: 1) власне антропонімні; 2) апелятивні; 3) мішані або антро-понімно-апелятивні.
Традиційний спосіб групування імен за кількістю компонентів з урахуванням лексико-семантичного характеру твірних основ застосовано й у монографії Р.Керсти [85], у дослідженні М.Сенів, що дотримується прин-ципів класифікації способів і засобів, запропонованої М.Худашем [164], у монографії В.Шульовської, яка, досліджуючи антропонімію Галицької та Львівської земель ХV ст., окремо виділяє способи ідентифікації шляхти та простолюду з огляду на їхню кількісну компонентність та лексико-семан-тичний характер [254]. Г.Бучко класифікує прізвища Бойківщини залежно від лексико-семантичного та історико-функціонального характеру твірної осно-ви, виділяючи найчисленнішу групу лексичної бази прізвищ - питомо слов'янські і церковно-християнські імена. Відапелятивні слов'янські імена дослідниця аналізує поряд із прізвиськами пізнішого походження і відносить їх до категорії no-mina personalia та impersonalia, поділяючи на певні лекси-ко-семантичні розряди. Окремо виділено групу апелятивних означень особи [24, с.6-8]. С.Панцьо в дисертації "Антропонімія давньої Лемківщини", беручи до уваги функціональні особливості родових найменувань, всі основи прізвищ ділить на дві групи: основи іменні та основи відапелятивні. Опис семантики твірних основ здійснено способом класифікації матеріалу на лексико-семантичні розряди в межах категорій nomina personalia та impersonalia. Автор, подаючи лексико-семантичну класифікацію твірних основ, виходить із їхнього первинного прямого значення [141, с.9-11]. Л.Тарновецька, досліджуючи становлення прізвищ Буковинського Придніст-ров'я, зважає на компонентну характеристику антропонімної формули, у межах якої виділяє патронімні (матронімні) ідентифікації особи, слов'янські і романські імена, прізвища та відапелятивні утворення іменникового і прик-метникового типів [187, с.12].
У ЦДІА України у Львові зберігаються документи перших поземельних кадастрів Галичини (ф. 19 і 20), т