РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ДУХОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
КОМУНІКАТИВНИМИ МЕТОДАМИ У ПРОЦЕСІ
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО НАВЧАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106
2.1. Методичне забезпечення та процедура проведення експерименту. . . . . 106
2.2. Лекція як комунікативний метод розвитку духовності
старшокласників. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114
2.3. Діалогічна бесіда як комунікативний метод розвитку духовності
старшокласників. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .127
2.4. Тренінг як комунікативний метод розвитку духовності
старшокласників. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .163
2.5. Оцінка ефективності психолого-педагогічного експерименту. . . . . . . . . 198
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 218
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .223
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .240
ВСТУП
Актуальність дослідження. Піднесення духовності суспільства -тривалий і багатовекторний процес. Це - елемент формування здорової, всебічно розвиненої, цілісної, творчої, морально зрілої, національно свідомої особистості. Необхідною умовою і результатом становлення такої особистості є розвиток її духовності - глибинної, аутентичної свободи та екзистенційної відповідальності.
Проблема розвитку духовності особистості в її взаємозв'язку із соціумом сьогодні є особливо нагальна тому, що деструктивні тенденції сучасної науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, вимагають внесення коректив у сферу ціннісних орієнтирів суспільства і ціннісного самовизначення особистості. Руйнація світоглядних систем у всьому цивілізованому світі упродовж ХІХ-ХХ ст. і з особливою інтенсивністю - в умовах тоталітарних комуністичних режимів - стала причиною екзистенційного вакууму, синдрому особистісної безперспективності та спонукала до пошуків нових духовно-ціннісних орієнтацій і форм самовираження особистості, інтегрованих соціальних спільнот.
Духовна та аксіологічна проблематика є порівняно новим предметом вивчення сучасної психології. Особливо у вітчизняній науці, яка упродовж багатьох років здійснювала різнобічне вивчення людини - її тілесної організації (анатомія, фізіологія, генетика та ін.), психічних можливостей (психологія, психіатрія), соціальних особливостей та проявів (соціологія, політологія, історія та ін.). Однак, так званий "образ людини", як фінальний "продукт" міждисциплінарних наукових зусиль був далеко не повним - смисложиттєва, екзистенційна сутність людини, що інтегративно репрезентує вершинну, духовну природу людської особистості тільки в останнє десятиліття стала предметом пильної уваги українських дослідників: Г.О.Балла, І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, З.С.Карпенко, О.В.Киричука, Н.О.Кордунової, С.Д.Максименка, В.П.Москальця, Л.Е.Орбан-Лембрик, І.Д.Пасічника, М.В.Савчина, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєвої та ін.
Гносеологічний аналіз понять "духовність", "духовні цінності", "духовний потенціал" на пострадянських теренах здійснили Б.С.Братусь, А.В.Брушлинський, М.В.Савчин, В.І.Слободчиков, О.Г.Спіркін, В.Н.Шердаков та ін.; ціннісно-смислової сфери, процесів самодетермінації та самореалізації особистості - Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, З.С.Карпенко, В.І.Потапов; В.О.Татенко, О.В.Ткачук; психологічних механізмів розвитку духовних інтенцій - О.І.Зеліченко, В.В.Знаков, В.А.Петровський, М.В.Савчин, В.Д.Шадриков та ін.
Сучасні вітчизняні дослідники все більше опираються на розробки зарубіжних філософів та психологів, які значно раніше звернулись до проблеми духовності особистості, зокрема, до екзистенціальної проблематики, представленої у ракурсі філософських знань, - М.Бубер, А.Камю, Г.Марсель, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартр, М.Хайдеггер, Ф.Шлейермахер, та ін., психологічних знань - Р.Ассаджолі, С.Гроф, Х.Кохут, А.Маслоу, В.Франкл, Е.Фромм, та ін.
Відображення дійсності свідомістю через призму відношення до неї зумовлює ціннісну репрезентацію духовної організації особистості, векторно-спрямовану на основні сфери життєдіяльності людини - до світу в цілому, до інших людей, до самої себе. Духовність як внутрішнє пізнання, внутрішній пошук своєї самості спонукає людину до пошуку та знаходження відповіді на основні екзистенційні питання, які ставить перед нею життя. Духовність постає ціннісною характеристикою явищ людської культури, внутрішнього світу особистості, яка відображає, насамперед, смисловий аспект життя кожної окремої людини (А.Ю.Агафонов, В.Г.Асеєв, Б.С.Братусь, Г.А.Вайзер Д.О.Леонтьєв,, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, В.І.Панов, В.Е.Чудновський та ін.).
Розвиток духовності особистості в період юності є важливою проблемою. Характеристику юнацького періоду розвитку особистості як сензитивного періоду розвитку духовності підтверджують наукові дослідження Г.О.Балла, М.Й.Боришевського, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, М.Т.Дригуса, І.С.Кона, О.В.Мудрика, М.В.Савчина, Т.М.Титаренко, Д.І.Фельдштейна. З одного боку, вікові якісні зміни в самосвідомості старшокласника зумовлюють зміну змісту і співвідношення основних структурних компонентів його особистісної спрямованості та ставлення до дійсності. З іншого, - постає необхідність самовизначення, саморозвитку та самовдосконалення. Розвиток духовності старшокласника, що розглядається в контексті загального розвитку особистості в юнацькому періоді онтогенезу, постає провідним чинником, який визначає подальше становлення особистості (Н.О.Кордунова, І.К.Матюша, В.П.Москалець, Е.О.Помиткін, М.В.Савчин та ін.).
Фактично процес духовного розвитку особистості старшокласника відбувається у двох соціальних середовищах - в сім'ї та в школі. Ця друга здійснює вплив на особистість учня в ум