Людина в праві: аксіологічний підхід

Розділ 2. ЛЮДИНА В ПРАВІ: ЛЮДИНОРОЗУМІННЯ, ПРАВОВЕ ЛЮДИНОРОЗУМІННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПРИРОДИ ПРАВА............................................................................................................................. 109
2.1. Людинорозуміння як загальнофілософська і філософсько-правова проблема..........109
2.2. Синтез розуміння людини і права: правове людинорозуміння..................................... 128
2.3. Здійснення гуманістичної природи права: людина як соціально-правова цінність.. 164
Висновки до другого розділу...................................................................................... 190
Висновки............................................................................................................................................ 192
Список використаних джерел..................................................................................................... 201
ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається її соціальним і наукознавчим значенням. Соціальне значення полягає у спрямованості роботи на переосмислення змісту відношення "людина-право" у нових для України політичних, соціальних, соціокультурних і економічних умовах, що зумовлює постановку актуальних наукознавчих завдань. Однією із фундаментальних засад Конституції України є положення про те, що "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Аксіологічний (ціннісний) та антропологічний (людинознавчий) вимір цього та інших гуманістичних положень потребує подальшого філософсько-правового обґрунтування.
Визнання людини найвищою соціальною цінністю в Україні з необхідністю має спричинити оновлення її правової системи. Якщо людина займає центральне місце серед інших соціальних цінностей, то й оновленням права має бути його олюднення як теоретичне, так і практичне - у напрямі його формування як гуманістичного, тобто людиномірного явища. Поява і поширення у науковій термінології таких термінів, як "людський вимір права", "людиномірність права", "олюднення права", "гуманізація права", "антропоцентризм права", "антропологізація праводержавознавства" тощо зумовлює потребу дослідження сутності та закономірностей розвитку теоретико-практичного процесу олюднення права.
Однією із закономірностей розвитку теоретичної думки про співвідношення людини і права став розвиток ідеї прав людини. Нинішнє піднесене значення прав людини на міжнародному та національному рівнях, потреба в забезпеченні ефективного механізму їхньої реалізації та захисту в Україні вимагає переосмислення усталених наукових підходів до розкриття сутності права, його цінності й функцій. У цьому зв'язку зростає роль юридичної науки і філософії, й зокрема такого їхнього міждисциплінарного поєднання як філософія права, котрі покликані пропонувати шляхи вирішення актуальних науково-практичних завдань.
У цьому світлі закономірним уявляється і нинішнє відродження в Україні філософії права, надання їй самостійного статусу окремої спеціальності юридичних і філософських наук в Україні. Відведена філософії права вагома роль пояснюється як глибиною та змістом накопиченого нею знання про природу й сутність права, так і її методологічним значенням для юридичної науки та практики. Цінність звернення до філософії права стає очевидною при застосуванні доробку таких її розділів, як правова аксіологія (аксіологія права) та правова антропологія (антропологія права) задля поглиблення розроблення вказаної проблематики.
Аспекти відношення людини, права і цінностей досліджували чимало мислителів з давніх часів. Значний доробок з цих питань міститься у працях мислителів усіх епох. Важливе місце займає проблема людини в українській філософській традиції (зокрема у філософії Г. С. Сковороди). Питання особи, права та цінностей також досліджували такі правники, філософи минулого, які працювали на теренах Російської імперії, в тому числі й України, як П. Д. Юркевич, В. С. Соловйов, М. О. Бердяєв, К. Д. Кавелін, М. М. Коркунов, К. О. Неволін, М. К. Михайловський, М. Ф. Владимирський-Буданов, М. П. Драгоманов, С. С. Дністрянський, П. І. Новгородцев, М. М. Алексєєв, Б. О. Кістяківський, М. М. Ковалевський, Л. Й. Петражицький, П. О. Сорокін, В. Марков, М. К. Ренненкампф, Є. В. Спекторський, Ф. В. Тарановський, Б. М. Чичерін та інші.
Цінності є передусім об'єктом філософського дискурсу. Хоча питання цінності цікавило мислителів з давніх часів, вважається, що аксіологія як галузь філософії сформувалася лише в кінці ХІХ ст. - на поч. ХХ ст. у працях неокантіанців (В. Віндельбанд, Р. Г. Лотце, Г. Риккерт), отримала розвиток в працях представників феноменології (М. Шелер, Н. Гартман й ін.), в ХХ ст. - в працях низки німецьких, англійських, американських філософів (Ф. Брентано, Г. Мюнстенберг, Е. Гартман, Р. Гартман, Дж. Дьюї, Р. Б. Перрі й ін.). Аксіологічні ідеї отримали певний розвиток у руській релігійній думці кінця ХІХ ст. - поч. ХХ ст., втім, у радянській філософії розвивалися не інтенсивно.
У радянській філософії праці західних аксіологів отримали назву "буржуазної аксіології" й переважно критикувалися (І. І. Антонович, С. Попов та ін). З кінця 60-их - на початку 70-их рр. XX ст. отримала розвиток марксистська аксіологія, особливо з появою праць В. П. Тугаринова, після чого вона набула поширення і в юридичній науці. Вже на сучасному етапі філософські питання цінностей досліджували такі українські вчені-філософи, як В. І. Абрамов, Н. Ю. Бортнікова, В. О. Василенко, М. С. Бургін, С. М. Горбунова, А. Т. Гордієнко, С. Б. Кримський, В. І. Кузнєцов, О. Д. Кузнєцова, С. Д. П'янзін, О. О. Ручка, В. А. Сіверс, Т. Д. Суходуб та інші; а серед сучасних російських - М. С. Каган, Д. А. Леонтьєв та інші. Деякі питання цінностей в українській науці досліджуються й іншими науками і науковими напрямами, зокрема у контексті відношення цінності з іншими об'єктами (наприклад, питання про цінності особистості, що дослі