РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДЕТЕРМІНАНТ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В'ЯЗНІВ НАЦИСТСЬКИХ КОНЦТАБОРІВ І ГЕТТО
2.1. Виділення та систематизація стрес-чинників, що впливають на психіку в'язнів концтаборів і гетто
Ситуація перебування людини в фашистському концтаборі, гетто в роки Другої світової війни розглядається як екстремальна для життєдіяльності індивіда. Досліджуючи особливості психіки постраждалих, важливо проаналізувати умови, в яких вони знаходилися під час нацистської неволі. В психологічному аспекті важливо визначити та систематизувати стрес-чинники, які детермінували психічний стан в'язнів і призводили до різних небажаних наслідків в їхньому психічному та соматичному здоров'ї. Під стрес-чинниками ми розуміли явища навколишнього середовища, що спричиняють виникнення негативних емоційних станів особистості, зокрема стресу.
У 1950-1960 р.р. з'явилося багато публікацій, де обговорювалися психічні аспекти перебування людини в фашистських концтаборах, гетто, зокрема розглядалася проблема Холокосту, що пов'язана з геноцидом єврейського народу в роки другої світової війни. Майже всі наукові праці належали психологам і, у першу чергу, психоаналітикам. Особняком стоїть робота В. Франкла. Він із 1942 р. по 1945 р. знаходився в Освенцимі й інших концтаборах. В. Франкл постав фундатором нового напрямку в психотерапії - логотерапії. Логотерапія спрямована на знаходження сенсу існування. Такий вид терапії може бути корисний насамперед тим, хто страждає від соціально-економічних та політичних негараздів в суспільстві.
Реакції в'язнів В. Франкл розбиває на три фази: 1. Шок надходження. 2. Типові зміни характеру при тривалому перебуванні в таборі. 3. Визволення [169]. Зі схожим розподілом ми зустрічаємося й у Коена, відповідно до котрого "в'язень під час свого перебування в концтаборі повинний був пройти різноманітні стадії, що можна класифікувати в такий спосіб: 1. Фаза первинної реакції. 2. Фаза адаптації. 3. Фаза апатії" [200].
Фаза "шоку надходження" відрізнялася виникненням найсильнішої психічної травми, коли новоприбувшим ставало відомо про існування газових камер. Думка про газову камеру спричиняла реакцію жаху, і ця реакція, за спостереженнями Коена [200], виявлялася в дуже різкій формі у тих, кому довелося почути про те, що їхні дружини і діти були убиті. Де Вінд у цьому контексті також говорить про "найсильнішу травму з усіх, що відомі нам у психології фобій" [201]. В'язень, що знаходиться ще на стадії шоку, взагалі не боїться смерті. У перші дні його перебування в таборі газова камера вже не викликає жаху: в його очах вона являє собою усього лише те, що позбуває від самогубства. Незабаром, проте, панічний настрій поступається місцем байдужності, і тут ми вже переходимо до другої фази - змінам характеру [169].
Фаза "зміни характеру". Насамперед, це прояв апатії, що є як би захисним механізмом психіки. У даному випадку спостерігається феномен внутрішнього пристосування до специфічного середовища: все, що відбувається в ньому, досягає усвідомлення лише в приглушеному вигляді. Знижується рівень афективного життя. Все обмежується задоволенням ситуаційних, найбільш насущних потреб [169]. Крім апатії, у другій фазі з'являлося також виражене збудження. Основною причиною збудження, на думку Каутскі [222], був стан неможливості самоти. У результаті можна охарактеризувати психіку в'язнів у таборі за допомогою двох ознак: апатії й агресії [169]. У таборі зустрічалися в'язні, у яких ще залишалося місце для альтруістичних почуттів і переживань і які співчували своїм сотоваришам [200]. Ці люди являлися свідками того, що ніколи не можна сказати, що зробить табір із людиною: чи перетворить людину в типового лагерника, або усе ж навіть у такому скрутному становищі, у цій екстремальній ситуації залишиться людиною [169].
Фаза "визволення" характеризується тим, що колишній в'язень поки що переживає відчуття деперсоналізації. Він ще не в змозі по-справжньому радіти життю - йому треба спочатку навчитися цьому [169].
Аналізуючи стрес-чинники, що впливають на психіку в'язнів концтаборів і гетто, В. Франкл зазначав, що в'язні страждали з одного боку, від недоїдання, з іншого боку - від недосипання через безліч комах у тісно набитих бараках. Найбільш обтяжливою психологічною обставиною життя в таборі було невизначеність терміна звільнення. Безстроковість існування в таборі призводить до переживання втрати майбутнього. Абсолютно незадовільне по калорійності харчування, тим більше приймаючи до уваги тяжку фізичну роботу і беззахисність перед холодом [169]. Варто враховувати, що по підрахункам Гзелла, число калорій, що приходиться в день на одного в'язня, складало взимку 1944/45 року в концтаборі Равенсбрюк від 800 до 900, у концтаборі Берген-Белсен - від 600 до 700 і в концтаборі Маутхаузен - 500 [200].
Узагальнюючи погляди В.Франкла щодо умов утримання в'язнів фашистських концтаборів, можна виділити наступні стрес-чинники, що впливали на їх психіку:
* невизначеність терміна звільнення;
* незадовільне по калорійності харчування;
* недосипання через безліч комах у тісно набитих бараках;
* тяжка фізична робота;
* беззахисність перед холодом.
Авторами літературно-публіцистичних творів, присвячених долі єврейського населення України в період фашистської окупації, як правило були колишні в'язні нацистських концтаборів і гетто. Це такі автори як А.Й. Хасін [174], Д.З. Стародинський [157], И. Гутман, Х. Шацкер [60] і ін.
У літературно-публіцистичному творі Д.З. Стародинського [157], розповідається про долі єврейського населення в роки німецької окупації. Психологічний аналіз змісту даного твору дозволив виділити ряд стрес-чинників, які супроводжували життя єврейського населення півдня України того часу:
* мимовільна присутність при фізичному знищенні людей;
* перебування в гетто, концтаборі, в'язниці;
* страх страти;
* тривала нервова напруга;
* страх бути виявленим окупантами, поліцаями, частиною місцевого населення поза територією гетто;