РОЗДІЛ 2
БОСНІЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XV ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 70-Х РР. ХІХ СТ.
Багатонаціональна Османська імперія, що виникла в результаті загарбницьких війн, які вели турки-османи протягом ХІV-ХVІІ ст., складалася з великих територіальних володінь в Африці, Азії та Європі. У цілому вони складали 21 тис. кв. миль. Згідно з даними перепису 1844 р. на території Оттоманської держави мешкало більше 35,5 млн. чоловік, з яких в африканських володіннях - 3,5 млн., в азіатських - 16,2 млн. та 15,5 млн. чоловік в європейських [50, 6].
У період завоювання Балканського півострова в кінці ХІV-ХV ст. турецький уряд поступово змінював територіально-адміністративну інфраструктуру, враховуючи старий територіальний поділ, а також етнічні та релігійні особливості місцевого населення. У своїх південно-європейських провінціях Порта постійно намагалася запровадити ідентичні принципи внутрішньої політики. Однак кожна з християнських провінцій Стамбула мала певні специфічні риси, які вимагали від імперського центра більшої гнучкості в питанні вдалого впровадження своїх методів управління та особливого підходу до різних проблем розвитку того чи іншого регіону. Однією з таких специфічних територій була Боснія та Герцеговина.
Боснійська держава була знищена в ХV ст. Османською імперією, яка в період з 1463 до 1592 рр. підкорила своїй владі всю територію цих земель Боснії та Герцеговини. Після завоювання Порта відразу ж почала адміністративну перебудову своїх нових володінь. Спочатку їх приєднали до Румелійського вілайєту. У 1580 р. був створений Боснійський вілайєт (пізніше пашалик), до складу якого увійшли Боснія, Герцеговина, Новопазарський санджак, Рашка, Требінська та Зетська області. За територіально-адміністративним поділом Боснійський вілайєт поділявся на чотири санджаки Боснійський, Герцеговинський, Зворницький та Клишський [50, 11].
Більш дрібними територіальними одиницями були нахії (або кадилуки), джемати та махали. Турецьку адміністрацію очолював візир (звідси ще одна поширена назва провінції візирлук), який концентрував у своїх руках усю повноту влади. Резиденція візиря та центр боснійсько-герцеговинських земель до 1553 р. знаходилися в Сараєві, до 1588 р. у Травнику, до 1638 р. у Бані Луці, до 1852 р. у Травнику, до 1878 р. у Сараєві. Упроваджений у 1580 р. принцип поділу та система управління вілайєтом проіснували, з деякими змінами, до 30-х рр. ХІХ ст., хоча кількість санджаків і нахій у пашалику не була постійною [142, 269].
Кордони Боснійського візирлука після Систівського миру 1791 р. залишалися майже незмінними, за винятком приєднання незначної території до Сербії у результаті повстання 1804 1813 рр. і включення до Боснійського вілайєту частини Північної Албанії під час реформи 1865 р. Територія Боснії та Герцеговини у 1875 1876 рр. складала 61 тис. кв. км, а місцеве населення нараховувало в 1807 1808 рр. 1.251.200, а в 1876 p. 1.263.700 чоловік [107, 77].
Політико-адміністративне становище боснійсько-герцеговинських земель у складі Оттоманської держави мало певні специфічні ознаки. Одна з причин цього значна віддаленість регіону від столиці імперії та його прикордонний статус, що зумовлювало необхідність захисту від зовнішніх ворогів власними збройними силами. Османи створювали там міцну систему оборони, спираючись на місцевих великих землевласників.
Унаслідок цього ще в ХVI ст. для забезпечення охорони кордонів з Австрійською імперією та Венеціанською республікою були створені особливі військово-адміністративні одиниці капітанії, які очолювали вихідці з найзаможніших феодальних родин капітани. Поступово ця посада перетворилась у спадкову. Проіснували капітанії до 1835 р., коли їх ліквідували під час перетворень візиря Мехмед-паші Веджихі. Колишніх капітанів призначили керівниками округів (муселімами).
У період ослаблення військової могутності Оттоманської Порти в кінці ХVІІ ХVІІІ ст. Боснійський вілайєт під час війн з Габсбурзькою монархією та Венецією все більше повинен був розраховувати на власні сили. У Боснії як периферійній частині Османської імперії, найближче розташованої до кордонів даруль-харба (тобто "країни війни", де іслам вів боротьбу з невірними), сильніше ніж в інших районах відчувались наслідки військових поразок. У результаті віддаленості цієї території від Стамбула (тут з особливою силою знайшли своє відображення економічні аспекти кризи ) представники місцевої влади були схильні до сепаратизму, а селяни особливо сильно страждали від грабежів та беззаконня [76, 135].
Важлива роль у системі адміністративного управління краю належала аянам старійшинам спахійських організацій, керівництву військових і яничарських загонів, представникам вищого духовенства та заможним купцям. Капітани та аяни, які складали беговат, були визначним політичним фактором у Боснії та Герцеговині внаслідок ослаблення центральної влади в ХVIII на початку XIX ст. Саме в цей час збільшується роль аянів, які допомогали державним органам у вирішенні найважливіших справ та контролювали сплату податків. Неможливість застосувати свою владу без підтримки аянів змушувала візирів рахуватись з їх реальною силою. Протягом перших десятиліть ХІХ ст. скликалось віче аянів дорадчий орган, який перестав існувати в результаті реформи 1835 р. [142, 270].
Особливості соціально-політичного розвитку цього регіону обумовлювались також тим, що він мав важливе значення для транзитної торгівлі, оскільки через Боснію та Герцеговину проходили торгівельні шляхи зі столиці Османської держави до Адріатики та Центральної Європи [32, 31].
Ще однією специфічною ознакою Боснійського візирлука була широка ісламізація місцевого населення. Ця обставина мала величезний вплив на подальший розвиток подій, визначивши специфіку боснійської ситуації порівняно зі станом справ в інших християнських володіннях султана. Відразу ж після приходу завойовників більша частина феодальної еліти прийняла іслам та зберегла свою власність, права, при
- Київ+380960830922