Ви є тут

Формування продуктивності кормових бобів залежно від впливу інокуляції, доз мінеральних добрив та позакореневих підживлень в умовах центрального Лісостепу України

Автор: 
Материнський Павло Васильович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
3404U003012
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПОЛЬОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Характеристика грунтово-кліматичних умов зони Центрального Лісостепу України
Польові дослідження з вивчення впливу інокуляції насіння ризоторфіном, доз мінеральних добрив та позакореневих підживлень на ріст, розвиток та продуктивність кормових бобів проводили в умовах Центрального Лісостепу України, а саме Вінницької області. На долю зони Лісостепу припадає 33,6% території України або 202,9 тис. кв. км., в тому числі сільськогосподарських угідь - 145,6 тис. кв. км, з них ріллі 121,7 тис. кв. км. При цьому, Вінницька область займає 26,5 тис. кв. км. загальної земельної площі, в тому числі сільськогосподарських угідь - 20,4 тис. кв. км, з них ріллі - 17,73 тис. кв. км , що становить близько 14% від площі зони Лісостепу [161]. За характером рельєфу - це широкохвиляста рівнина.
У зоні Лісостепу сконцентровано більше 37% орних земель України і більше половини з них займають чорноземні грунти, що обумовило її високу розораність - 85,4%. Так, в Хмельницькій області вона становить 88,3%, Черкаській - 89,8%, Тернопільській - 90,2%, Вінницькій - 90,6%. При цьому в окремих районах цей показник сягає 96%, а в Білоцерківському районі Київської області - майже 100% (99,3%) [162]. Тоді як в країнах, що досягли самозабезпечення зерном і в цілому продуктами харчування, розораність сільськогосподарських угідь значно нижча: Франція - 48%, Угорщина - 37%, а в США - 25% [163].
Грунтовий покрив зони порівняно однорідний і представлений сірими лісовими грунтами, чорноземами опідзоленими, типовими, вилугуваними і реградованими. Зустрічаються також значні площі лучно-чорноземних грунтів, торф'яників, торф'яно-болотних і болотних грунтів. Це стосується і грунтового покриву Вінницької області, на території якої проводилися наші польові дослідження. Так, дерново-підзолисті грунти тут займають 0,4%, ясно-сірі і сірі опідзолені - 31,4%, темно-сірі опідзолені - 17,2%, чорноземи опідзолені - 19,1%, чорноземи типові і сильнореградовані - 26,7%, чорноземно-лучні і лучні грунти - 3,3%, а також лучно-болотні і болотні грунти - 1,9%. Еволюційно грунти цієї зони утворилися на лесах і лесовидних суглинках, тому характеризуються високою природною родючістю [164,165].
Сірі і ясно-сірі лісові грунти утворилися під широколистяними лісами з участю трав'янистої рослинності на карбонатних породах (леси, лесовидні суглинки). Разом з темно-сірими лісовими грунтами і чорноземами опідзоленими вони становлять більше 17% площі ріллі України.
Залежно від материнської породи гранулометричний склад їх різноманітний - від супіщаного до важкосуглинкового, але в більшості випадків легко- і середньосуглинковий. У відповідності з цим суттєві коливання і у вмісті гумусу - від 1,5 до 3,0%. Невисокий вміст гумусу обумовлює незначні запаси елементів живлення, особливо азоту. Фосфором і калієм грунти середньо- і малозабезпечені.
Ясно-сірі і сірі лісові грунти мають кислу реакцію (рН від 4,4-5,0 до 5,0-6,0), що обумовлює високу рухливість елементів живлення і їх вимивання в нижні шари грунту.
Темно-сірі лісові грунти і чорноземи опідзолені утворилися на лесах і лесовидних суглинках в результаті впливу двох процесів грунтоутворення: дернового і підзолистого.
Чорноземи опідзолені за своїми ознаками наближаються до чорноземів типових, але в них коротший профіль (50-90см), а також міститься менше гумусу: 2,5-3,5% в легкосуглинистих і до 5% у важкосуглинистих. Для них характерна висока кислотність грунтового розчину. Гідролітична кислотність становить 2,0-3,5 мг-екв/100 г грунту, ступінь насичення основами - 80-90, рідше 75%, тому вони потребують вапнування.
У темно-сірих лісових грунтах вміст гумусу рідко перевищує 3%. Грунти, в основному з вираженою кислотністю, потребують систематичного вапнування.
Чорноземи вилугувані розповсюджені переважно в північно-західних районах Лісостепу. Вміст гумусу - 2,5-4,5%. Реакція грунтового розчину слабокисла. Для них характерна розпиленість орного шару, в зв'язку з чим зростає значення багаторічних трав і застосування органічних добрив.
Чорноземи типові займають площу близько 7 млн. га і сконцентровані головним чином в Лісостепу. Вони характеризуються високим вмістом гумусу і елементів живлення, нейтральною реакцією грунтового розчину, доброю водоутримуючою здатністю.
За вмістом гумусу розрізняють чорноземи слабогумусні (2,5-3,0%), малогумусні (3,1-6,0) і середньогумусні (більше 6%).
Чорноземи типові характеризуються високою вбірною здатністю. Ємкість катіонів обміну збільшується в них від легкосуглинкових (до 20 мг-екв/ 100 г грунту) до важкосуглинкових і глинистих (до 50 мг-екв/ 100 г грунту) [163].
У кліматичному відношенні зона Центрального Лісостепу належить до областей із найсприятливішим співвідношенням тепла і вологи. Однак кліматичні умови зони неоднорідні. Вони змінюються, в основному, разом із змінною географічної широти, рельєфу. Кліматичні умови зони сприятливі для вирощування багатьох цінних сільськогосподарських і плодових культур, а в південних районах і винограду.
За агрокліматичними показниками територія зони Центрального Лісостепу України відноситься до помірно континентального типу клімату, для якого характерні такі показники середньої річної та місячних температур і кількості опадів - таблиця 2.1 і 2.2.
Сума активних температур (більше 10°С) за рік становить від 2500 до 30000.
Найвищі температури спостерігаються в липні, найнижчі - в січні. В окремі дні липня-серпня температура може підніматися до +38?С, а в січні-лютому знижуватись до -25?С.
Таблиця 2.1
Середні річна і місячні температури повітря ?С
за даними Вінницької метеорологічної станції
ПоказникМісяціРікІІІІІІІVVVIVIIVIIIIXXXIXIIТср., 0С-5,6-4,6-0,27,713,917,118,517,713,27,21,7-2,47,0
Вегетаційний період, тривалість якого визначається кількістю днів з середнь