Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.

розділ 2) пропозиції про необхідність та доцільність звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із призначення примусових заходів виховного характеру, і при вчиненні ними злочинів середньої тяжкості, ч. 1 ст. 447 КПК України необхідно викласти її в такій редакції: "коли суд при розгляді кримінальної справи про злочини невеликої або середньої тяжкості, що надійшла з обвинувальним висновком прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання, він виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 КК України. Якщо буде визнано, що на момент постановлення вироку неповнолітній не потребує застосування покарання суд вправі, постановивши обвинувальний вирок, звільнити його від покарання і призначити примусові заходи виховного характеру, передбачені п. 2 ст. 105 КК України."
У зв?язку з цим ч.2 ст. 448 викласти в такій редакції "У разі звільнення неповнолітнього від покарання суд, крім зазначених у ст. 324 КПК України, повинен вирішити, який саме примусовий захід виховного характеру має бути застосований до цієї особи."
Повертаючись до питання про найбільш доцільний вид відповідальності, до якого можна притягнути неповнолітнього, вчинившого злочин невеликої або середньої тяжкості, необхідно зазначити, що такий широкий спектр заходів наданий суду невипадково. Аджеж основне завдання суду по справах неповнолітніх не осудити його і призначити покарання, а обрати такий захід впливу, який дозволить перевиховати підлітка або, принаймні, попередити вчинення ним нового злочину. Від вмілих дій суду багато в чому залежить чи стане неповнолітній на шлях виправлення, чи, навпаки, буде продовжувати антигромадський спосіб життя. На мій погляд, можливістю скоректувати поведінку особи на більш ранніх етапах її розвитку, пояснюється той факт, що, по-перше, неповнолітні можуть підлягати більш різноманітним видам відповідальності; по-друге, що ці заходи впливу часто за своїми правовими наслідками є несоразмірними. Наприклад, правові наслідки звільнення неповнолітнього від покарання є більш м?якими, як це не дивно, ніж при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, бо звільнення від покарання є безумовним. Аналогічно, для неповнолітнього є більш "вигідним", якщо суд призначить йому покарання, не пов?язане з позбавленням волі, ніж застосує примусовий захід виховного характеру, який буде суттєво обмежувати його свободу. Усі види звільнення дорослої особи від кримінальної відповідальності є безумовними і до неї не застосовуються ніякі заходи впливу. До неповнолітніх же можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, які суттєво обмежують його права і свободи. Нерівноправні дорослі і неповнолітні і при звільненні від покарання.
Автор вважає, що вирішувати питання про найбільш доцільний захід впливу, який необхідно застосувати до неповнолітнього суд повинен з урахуванням принципу індивідуалізації відповідальності. Визначальним фактором в її регулюванні повинна стати вимога враховування неоднорідності контингенту неповнолітніх злочинців ?168, с.107?. Характер злочину, особистість правопорушника, його соціальне значення, умови життя та інші обставини повинні стати визначальними факторами, які дозволять по кожній конкретній справі диференціювати межі відповідальності неповнолітнього, міру і вид покарання, режим його виконання тощо.
Як свідчить проведене нами узагальнення матеріалів кримінальних справ найбільш ефективними видами відповідальності неповнолітніх є ті, які ставлять його під контроль і нагляд інших осіб, органів та є умовними, тобто у разі невиконання яких до неповнолітнього застосовуються більш суворі заходи впливу. Це звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та звільнення від відбування покарання з випробуванням. На мою думку, це обумовлено тим, що наведені заходи мають стримуючий ефект, тобто підліток остерігається скоюювати нові правопорушення знаючи, що до нього може бути застосований більш суворий вид та міра відповідальності. Тому, на думку автора, доцільно орієнтувати суддів на застосування, у разі можливості, до неповнолітньої особи, яка скоїла злочин, саме таких заходів впливу. Це дозволить зменшити рецидив злочинності неповнолітніх, буде сприяти більш швидкому їх виправленню та перевихованню. Для цього необхідно ст. 445 викласти в такій редакції: "При постановленні вироку, крім питань, зазначених у статті 324 цього Кодексу, суд повинен розглянути можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням і, у разі прийняття цього рішення, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому судового вихователя". Необхідно також внести зміни в ст. 448 КПК України і доповнити її окремим пунктом "чи є можливість звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності". У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 104 КК України, в резолютивній частині вироку зазначається тривалість іспитового строку, що складає для неповнолітніх від одного до двох років, обов?язки покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов?язок по нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи (ч. 8 ст. 335 КПК України). Доречі, чинний КК України не містить норми, згідно якої трудовий колектив може здійснювати нагляд за засудженим, який звільняється від відбування покарання з випробуванням. У п. 2 ст. 76 КК України визначено, що контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців командирами віськових частин. Для усунення невідповідності норм кримінального та кримінально-процесуального кодексів України нео