Ви є тут

Освітня та культурницька діяльність органів місцевого самоврядування і громадськості Таврійської губернії(друга половина XIX початок XX ст.)

Автор: 
Шукліна Світлана Олексіївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
3404U003829
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В РОЗВИТКУ ГРАМОТНОСТІ
НАСЕЛЕННЯ ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
2.1. Характеристика грамотності населення Таврійської губернії в ІІ половині ХIХ - на початку ХХ ст.

Таврійська губернія знаходилася на півдні європейської території Російської імперії та займала площу 55 845,4 квадратних верст, причому на частку Кримського півострова припадало 2/5 простору губернії; на материку знаходилися Дніпровський, Бердянський і Мелітопольський повіти, на Кримському півострові - Сімферопольський, Ялтинський, Феодосійський, Євпаторійський і Перекопський[95,c.163, 125].
В адміністративному відношенні Таврійська губернія була частиною Новоросійського та Бессарабського генерал-губернаторства й Одеського навчального округу.
У 1866 році в Таврійській губернії проживало 613 291 осіб[95,c.195]; у 1897 році населення збільшилося до 1 447 790 осіб[97]; у 1913 році населення складало 2 011 938 осіб[124,c.4].
У містах Таврійської губернії в 1866 році проживало 54 765 осіб - 8,92% населення[95, c.355, 195] ; у 1897 році населення міст збільшилося більше ніж у 2 рази й налічувало 283 607 осіб - 19,65% населення губернії[97, c.IV]; за весь досліджуваний період часу населення губернії збільшилося в 3,28 рази, а населення міст - у 7,57 рази й складало в 1913 році 415 033 (20,6%); за підсумками Загального перепису 1897 року відзначалося, що Таврійська губернія "відрізняється великим розвитком міського життя"[97,c.V]. (Про співвідношення міського й сільського населення губернії див. табл.1).
У вісімдесяті роки XIX століття більшість населення губернії проживало в материкових повітах - 578 149 осіб, тобто 53, 67% (без обліку жителів міст)[33, c.52-55] ; і в 1913 році населення цих територій складало велику частину населення губернії - 1 266 951, тобто 62, 97% [124, c.4-5].
У материкових повітах міщани складали невелику частину населення - 7,8%; у кримських повітах від 66,7% жителів у Сімферопольському повіті й до 21,3% у Перекопському жили в містах[124, c.22].
На відносний показник міського населення в Ялтинському і Феодосійському повітах вплинуло те, що в їхній склад входили Севастопольське та Керч-Єникальське градоначальства відповідно [24a, c.492-493].
Найшвидший ріст населення з 1888 року по 1913 рік відзначався в курортному місті Ялта - у 4,87 рази, яке тоді розвивалося; більше, ніж у 2 рази зросло населення портових міст Керч-Єникале (2,72 рази), Феодосії (2,68 рази) і Севастополя (2,4 рази); у 2,21 рази зросло населення губернського міста Сімферополь, що залишався найбільшим містом губернії - 81 859 осіб. [табл.1]
Населення міст у материковій частині губернії росло повільно й у 1913 році там проживало 95 464 жителів (від 4 до 10% населення повітів), тобто 4,74% населення губернії.
Більше половини населення Ялтинського, Сімферопольського і Феодосійського повітів жили в містах; усе населення Кримського півострова майже порівно розділялося на сільське й міське. [табл.2]
У цілому населення міст губернії з 1866 року по 1913 рік зросло в 7,57 разів і складало в 1913 році 20,6% населення губернії, що набагато вище цього показника по Російській імперії - 13,7%. [табл.2]
Густота населення, як показують матеріали Статистичного Бюро Таврійського земства, під кінець XIX століття складала 27,2 осіб на квадратну версту по губернії і 22,1 осіб - у сільській місцевості [36, c.12].
Найбільш кількість жителів на квадратну версту припадала на найменший за площею Ялтинський повіт - 47, 8; щільність населення в повітах (із врахуванням міського населення) вищою за середній показник по губернії була в Сімферопольському (45,6), Бердянському (39,7) й Мелітопольському (33,2) повітах. Найбільше рідконаселеними повітами були Перекопський - 9,1 осіб на квадратну версту й Євпаторійський - 12,4 осіб.
Майже половина всіх приватних земель (43,9%) належала дворянам; якщо враховувати частки й надільні землі, селяни володіли 91% усієї площі губернії [14]. У Криму селянські громади володіли 10% земельного фонду, у материкових повітах - 61,9%; у Сімферопольському, Ялтинському й Перекопському повітах дворяни мали велику частину земельного фонду у власності - ці показники мали вирішальне значення в ході земських виборів [54, c.43].
За матеріалами Загального перепису 1897 року про кількість осіб, що самостійно зайняті, більше за всіх їх було у сільському господарстві - 48,7%; у приватній службі, прислуга й поденники складали 13,4%; зайнятих на підприємствах обробної промисловості було 13,1%; на державній і громадській службі, у збройних силах і тих, які займаються вільними професіями - 8,9% [97, c.XXIV].
Якщо врахувати, що на частку самостійних осіб, зайнятих у сільському господарстві, приходилося більше всього членів сімейств (3 677 чоловік на 1000 самостійних), то в загальному по Таврійській губернії від занять у сільському господарстві годувалося 2/3 усього населення.
У 1913 році в сільському господарстві було зайнято 82,4% населення повітів і 8,5% міщан, тобто сільське господарство залишалося основним заняттям населення губернії.
У містах майже четверта частина населення (самостійні й члени їхніх родин) знаходили заняття в обробній промисловості; в абсолютних числах майже така ж кількість жителів селищ (71 217 осіб) були зайняті в цій галузі.
Інтелігенція, у тому числі службовці адміністрації, судів, правознавці, які практикували приватно, лікарі та члени їхніх сімей складали 3% населення міст; навчальною і виховною діяльністю в містах займалися 1,7%, у селищах - 0,4% осіб, які мали самостійне заняття як джерело існування [124, c.86,88].
Більшість населення Таврійської губернії за становою ознакою складали селяни - 77,7%; міщани складали другу за величиною групу - 16,8%, що пояснюється відносно великою кількістю міст у губернії; дворяни потомствені й особисті складали 1,7% населення, причому більшість із них були міщанами (5,8% населення міст); більшою мірою в містах п