РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США ПІСЛЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ
Після розпаду Радянського Союзу та зникнення комуністичної загрози на початку 1990-х років, глобальний ідеологічний конфлікт було розв'язано на користь Заходу, передусім - Сполучених Штатів. Міжнародна система повернулася до "традиційнішої" моделі, де держави вже не були змушені пристосовувати свої національні інтереси до умов всеосяжного біполярного протистояння та ідеологічної загрози з боку ворожого полюсу. Це не означає, що світ повернувся до стану напередодні 1945 року або, навіть, 1917. Скоріше, це значить, що традиційні та історичні інтереси, проблеми й конфлікти, тимчасово приховані за біполярним протистоянням і ідеологічним протиборством, знову вийшли на поверхню. Водночас актуальними стали такі проблеми, як боротьба з міжнародним тероризмом і злочинністю, розповсюдження ядерної зброї, проблема охорони навколишнього середовища, а також поява нових незалежних держав і зміна балансу сил в Європі й усьому світі.
По закінченні холодної війни Сполучені Штати залишилися єдиною державою, здатною визначати та захищати свої інтереси в глобальному масштабі не тільки далеко поза межами власної території, а й практично у будь-якій точці земної кулі. Разом з тим, зміни системного характеру, що відбулися в цей період в міжнародних відносинах, примусили Сполучені Штати пристосовувати свій стратегічний курс на міжнародній арені до нових реалій, переоцінити свою роль у світі й виробити адекватні підходи до реагування на нові виклики міжнародного життя.
Зникла комуністична загроза, й багато ідеологічних імперативів, що сповідувалися Сполученими Штатами під час холодної війни, застаріли. Вашингтону довелося оперативно розпочинати розроблення нової стратегії взаємодії з міжнародною системою (в американській науковій літературі її прийнято називати "великою стратегією" - "grand strategy") для максимально ефективного забезпечення власних національних інтересів. Для цього необхідно було враховувати з-поміж іншого такі фактори, як-от: зміна міжнародного балансу сил, кінець ери біполярності, зменшення значення ідеологічного компоненту в міжнародних відносинах, та паралельні процеси глобалізації й регіоналізації.
Новизна ситуації та різниця в сприйнятті змін у світі та ролі Сполучених Штатів в ньому призвели до того, що в наукових та політичних колах США виникло декілька концепцій сучасної та бажаної в майбутньому великої стратегії. До них належать концепції американської гегемонії, вибіркового залучення, неоізоляціонізму та коопераційної безпеки. Кожна з цих концепцій є окремою, самодостатньою великою стратегією.
Перед тим, як перейти до аналізу концептуальних засад європейської політики США, необхідно визначитися з термінологією. Велика стратегія спрямована на визначення життєво важливих державних інтересів, ідентифікацію загроз цим інтересам та пошук оптимального шляху застосування політичних, військових, економічних та інформаційних ресурсів держави для захисту цих інтересів [128, c. 88; 129, c. 358]. Цілі великої стратегії співпадають з цілями стратегії національної безпеки (national security strategy), через що ці два терміни вважаються синонімами [129, c. 358]. Разом з тим, аналіз американської наукової літератури та офіційних документів органів державної влади США, проведений автором, дозволяє стверджувати, що офіційна стратегія, яка розробляється президентською адміністрацією, називається стратегією національної безпеки, тоді як стратегії, що пропонуються науковцями, частіше називаються "великими стратегіями". Тому, незважаючи на те, що терміни "велика стратегія" і "стратегія національної безпеки" є взаємозамінними, в даному дисертаційному дослідженні, щоб уникнути непорозумінь, ті стратегії взаємодії США з міжнародною системою, які пропонуються вченими та політиками, як теоретично можливі, називатимуться "великими стратегіями" (наприклад, велика стратегія гегемонії), а стратегії президентських адміністрацій США - "стратегіями національної безпеки". Саме таку назву мають офіційні документи, які президент, відповідно до чинного законодавства, через певні проміжки часу представляє Конгресу (National Security Strategy). Для уточнення, коли мова йтиме про документи президентських адміністрацій, слово "стратегія" вживатиметься з великої літери.
Як великі стратегії, так і Стратегії національної безпеки президентських адміністрацій США приділяють значну увагу європейському напрямку американської зовнішньої політики. Проте, чотири вищеназвані великі стратегії по-різному визначають масштаб життєво важливих інтересів для Америки та шляхи їх захисту. Відповідно, європейському регіону кожна з цих стратегій відводить різні місце та роль.
З іншого боку, офіційний зовнішньополітичний курс залежить не тільки від суб'єктивного світосприйняття президента та його команди, він має відбивати зміни у внутрішній та міжнародній ситуації, базуватися на наявних національних ресурсах та їх співвідношенні з ресурсами інших акторів міжнародної системи, що має позначитися в тому числі і на цілях та пріоритетах європейської політики США, офіційно декларованих в президентських Стратегіях національної безпеки.
Таким чином, для комплексного аналізу концептуальних засад європейської політики США після холодної війни необхідно дослідити базові теоретичні положення чотирьох великих стратегій та визначити, яке місце та яку роль кожна з них відводить європейському регіону; проаналізувати офіційні Стратегії національної безпеки, які публікуються Білим домом і з'ясувати, теоретичні засади яких великих стратегій були покладені до їхньої основи; визначити цілі та пріоритети європейської політики США, проголошені в цих документах. Це дозволить з'ясувати офіційні цілі та пріоритети європейської політики США та причини, за якими досягнення саме таких цілей та пріоритетів вважається найоптимальнішим шляхом забезпечення американських національних інтересів.
- Київ+380960830922