РОЗДІЛ 2
МЕТОД І НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Існує усталена, цілком обґрунтована думка, що історія науки по-
трібна для систематизації знань. І завдання історії кожної науки "полягає
перш за все в тому, щоб дати систематику та каталогізацію наукових тео-
рій усередині даної науки в процесі її розвитку. Такий підхід передбачає
критичний розгляд накопичених знань та оцінку наявних досягнень під
кутом зору перспектив розвитку науки" [3: 16-17].
Беручись до теоретичного відтворення подій та процесів минулого
(його реконструкції), вчений повинен бути добре обізнаний з існуючими відомостями щодо сучасного стану явищ, бо інакше неможливо зробити розмежування між сучасними явищами і слідами минулого. Саме з ви-
членування слідів минулого, усвідомлення їх відмінності від результатів
сучасних процесів і починається історичне пізнання в його найбільш
загальній формі.
Так, наприклад, працював великий мовознавець О.О.Потебня, в ро-
ботах якого лінгвістична реконструкція мала ретроспективний характер.
Перед істориками науки він ставив завдання йти "від сучасного, більш ві-
домого, до минулого невідомого" [218: 158] та "сходити все далі й далі в
минуле і в міру можливості знімати шар за шаром з нинішнього стану мо-
ви" [там же: 156]. О.О.Потебня підкреслював, що реконструкцію слід здій-
снювати послідовно, поступово і, якщо можливо, "без стрибків", оскільки
стрибки "є необхідністю тільки тому, що дослідник іноді не має всієї пов-
ноти засобів, потрібних для аналізу, а по-друге, тому, що в багатьох випад-
ках минуле мови, закріплене писемністю, подає величезні прогалини" [там
же: 159; 69: 60]. На необхідності ретроспекції при лінгвістичній рекон-
струкції архетипів і фонетичних законів наголошували також М.О.Коло-
сов [141] і П.Г.Житецький [91].
М.О.Колосов вважав, що "від сучасного можна йти до минулого, але
слід лише тоді, коли це минуле не подає нам достатньо даних для мірку-
вання про нього" [141: ІХ].
Отже, вибудовування хронологічної послідовності наукових текстів
ще не означає прямування до минулого. Адже рух у часі і рух до минулого
- зовсім не одне й те саме. Хронологічний ряд текстів як такий ще не може
створити образ минулого, навіть якщо кожний текст має дуже давню дату.
Критерієм розвитку тут може бути сучасний рівень розвитку науки. Інтер-
претація й тлумачення текстів минулого відбувається через призму сучас-
них уявлень. І тому подібну реконструкцію правильніше назвати "асиміля-
цією минулого" [148: 84].
У самому загальному вигляді послідовність етапів реконструкції ми-
нулого вимальовується так: 1) вивчення слідів минулого як результатів
історичних процесів; 2) їх зіставлення з результатами сучасних процесів і
припущення щодо можливості застосування знань про характер і причини
сучасних процесів стосовно реконструкції минулого; 3) відтворення подій
та явищ минулого в їх просторово-часових відношеннях на основі інтерпре-
тації слідів минулого за допомогою знання сучасних процесів; 4) виділення
основних етапів розвитку і причин переходу від однієї стадії розвитку до
іншої [280: 152, 173].
Ця схема охоплює процес історичного пізнання і може бути викори-
станою в усіх своїх аспектах, коли вперше подано аналіз слідів минулого,
реконструкцію історичних подій, виділення етапів і дослідження причин
функціонування явищ в минулому та переходів до нового стану. Таким чи-
ном, схема виступає як узагальнення досвіду конкретних науково-історич-
них досліджень [там же].
Лінгвістична спадщина є важливою як у фактологічному, так і в мето-
дологічному аспекті. Методологічні проблеми не можуть не бути предме-
том вивчення лінгвістичної історіографії. Вони тісно пов'язані з фактич-
ним матеріалом, який досліджувався в працях мовознавців минулого. Отже,
розглядаючи фактичний матеріал, історіограф мовознавства неминуче звер-
тається до методології.
Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження в нашій ро-
боті застосовано актуалістичний метод (або метод актуалізму). Він базу-
ється на тому, що об'єкти, які не стали предметом актуальної діяльності та
сприйняття, можуть бути вивчені шляхом порівняння їх з подібними об'-
єктами, які потрапили в поле сприйняття й діяльності суб'єкта. На відміну
від емпіричних методів, що досліджують наявні предмети та явища, для
актуалізму є характерними переважно елементи теоретичного пізнання.
Отже, актуалістичний метод - це загальнонауковий метод теоретичного
рівня [213: 136, 138]. Як відзначають науковці, без застосування цього ме-
тоду неможливе існування історіографії будь-якої науки [там же: 138].
Суть актуалістичного методу полягає у використанні сучасних знань
для вивчення минулого та передбачення майбутнього. Той або інший об'-
єкт вивчають у часі, у розвитку, у становленні його як системи [там же:
132-143]. Минуле об'єкта досліджують на основі його відбиття в сучасно-
му [280: 173]. І оскільки теорія будь-якого предмета не може не бути одно-
часно його історією, то, вивчаючи сучасність, ми вивчаємо частково й ми-
нуле. Таким чином, актуалістичний метод є, по суті, вивченням одного й
того самого об'єкта в часі [213: 132-133; 69: 6-7].
Практика пізнання виявляє, що сучасне (актуальне) більш розвинене,
більш конкретне в порівнянні з минулим. І тому з позицій сучасного легше
збагнути історичне минуле. Сучасний, розвинений стан предмета дослід-
никові пізнати легше, ніж його минулий стан. Таким чином, актуалізм є
необхідною належністю наукового пізнання. Зміст актуалізму - у викори-
станні сучасних знань для пізнання явищ дійсності, зокрема, у викори-
станні знань про сучасні етапи в розвитку явищ для пізнання минулих
етапів.
Найбільш показовим є досвід застосування актуалізму в геології.
Найважливіше завдання цієї
- Київ+380960830922