РОЗДІЛ 2.
МІСЦЕ ГРЕЦЬКИХ КУПЦІВ У ЕКОНОМІЧНИХ ТА СУСПІЛЬНО ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ КРАЇН ЇХ КОМПАКТНОГО ПРОЖИВАННЯ
2.1.Загальні тенденції розвитку грецького купецтва за кордоном
У формуванні грецької діаспори значне місце посідали причини економічного та політичного характеру, коли греки рятувалися від переслідування в Османської імперії.
У XVIII ст. до складу Османської імперії входила значна частина Балкан, майже всі території, цілком чи частково заселені греками: континентальні області - Беотія, Аттіка, Акарнаніка, Епір, Фессалія, частина Македонії (Румелія); п-ів Пелопоннес (Морея); острови Егейського архіпелагу, о. Крит, о. Самос. Багато греків проживало в столиці Османської імперії - Константинополі (після завоювання міста турками, воно було перейменовано і отримало назву Стамбул).
Ця мусульманська держава мала ряд специфічних особливостей. Іслам був не тільки релігійною, але і законодавчою системою, що створювала єдність політичних і релігійних інститутів. Релігійна приналежність визначала політичний і соціальний стан підданих султана. Рівність між правовірними мусульманами і християнами виключалася. Мусульманська судова система (шаріат) поширювалася тільки на правовірних мусульман. Турки-османи разом з ісламізованим балканським населенням виступали як пануюча соціальна група. [154, с. 3-22]
Грецькі землі були включені до загальної системи адміністративного устрою Османської імперії. Як правило, місцева адміністрація формувалася не тільки з представників мусульман, що призначалися турецькою владою. До керівництва залучалися також кодзабаси - грецькі землевласники, які за турецького панування були чиновниками місцевого самоврядування. Вони обиралися місцевим населенням. Необхідно відзначити, що грецький народ пригнічувався не тільки мусульманами, але і своїми "одновірцями" - греками, що вірою і правдою служили султану. Міська і сільська біднота страждала від сваволі й утиску кодзабасів і охрестила їх "християнськими турками". Повноваження органів місцевого самоврядування поступово розширювалися, особливо в таких областях, як Пелопоннес і острови Архіпелагу, залежність яких від Порти обмежувалася, в основному, сплатою податків. У виборах представників місцевого самоврядування брала участь лише невелика частина грецького населення. [185, с. 29; 187, с. 280]
Наприкінці XVIII ст. грецькі землі, особливо острови Егейського й Іонічного морів, були залучені до орбіти європейських торгових зв'язків і стали основними постачальниками сільськогосподарської продукції і сировини. Частина накопичених капіталів вкладалася у виробництво товарів, тому в цих регіонах стали з'являтися мануфактурні підприємства. Швидкому зростанню капіталів сприяв розвиток торгового судноплавства і суднобудування на островах Архіпелагу. Грецький флот зайняв важливе місце в середземноморській торгівлі. Кючук-Кайнарджийська угода (1774 р.) між Російською та Оттоманською імперіями створила передумови для режиму "заступництва", який Росія встановила пізніше по відношенню до християнського населення Балканського півострова, що сприяло зародженню навігації та морської торгівлі між Росією та балканськими країнами. Серйозною перешкодою на шляху становлення торговельних зв'язків була проблема проток, що була безпосередньо пов'язана з боротьбою Російської та Оттоманської імперіями за гегемонію на Чорному морі. Охолодження дипломатичних стосунків, війни між цими країнами спричиняли закриття з боку Порти Босфору й Дарданеллів для торгових кораблів дружніх Росії європейських держав та країн, які не мали укладених з нею офіційних договорів, від чого у значній мірі потерпало насамперед грецьке купецтво. Це спонукало його шукати захисту у держав, що знаходилися у дружніх стосунках з Портою. Купці уникали митних неприємностей, вирушаючи в плавання під російським або австрійським прапором. Під протекторатом Російської імперії, з метою захисту своїх комерційних вантажів, грецьке купецтво здебільшого здійснювало торгове судноплавство у періоди стабілізації російсько-турецьких відносин. Після підписання Кючук-Кайнарджийського договора, коли Чорне море і протоки відкрилися для міжнародної торгівлі, торговельні зв'язки греків значно активізувалися та їх географія розширилась. Важливими торговими центрами для грецьких купців стали Смірна, Салоніки і Константинополь. Торгова буржуазія формувалася як нова соціальна сила. У цей прошарок входили не тільки представники грецьких колоній з різних областей Османської імперії, але і грецькі купці з європейських країн, що підтримували міцні зв'язки з батьківщиною.
Особливо активною грецька еміграція з Османської імперії була у XVII -XVIII ст. Багатостороння діяльність грецьких переселенців поширювалася не лише на територію Османської імперії, але й на інші країни світу. Тоді греки переселилися до Російської імперії, германських та італійських князівств, Австрійської імперії, до Речі Посполитої, Великобританії, Португалії, Нідерландів та інших країн. Вони знайшли притулок на островах Корсика та Мальта, а також на півночі Африки. [218, с. 234-242]
Протягом усіх періодів еміграції серед греків-переселенців чільне місце займали купці та підприємці. Опинившись у різних економічних та політичних умовах, греки не припиняли активної торговельної діяльності в країні розселення. На нових місцях вони займалися головним чином торгівлею, яка обумовлювала накопичення капіталів у їх руках та заснування торговельних домів. Завдяки швидкому накопиченню капіталів купцями відбувався розквіт грецьких громад. Торгові підприємства, організовані ними, стали своєрідною "комерційною школою", можна було реалізувати товари, яскраво проявити свій хист підприємця. Переселенців продовжувало об'єднувати почуття етнічної свідомості й гордості, що вони є нащадками славнозвісної Еллади. Це, в свою чергу, допомагало їм зберегти свою культуру і мову.
Родина Зосимів була уродженцями Епіру. У XVIII ст. до складу Османської імперії входили території, повністю чи частково заселені грекам
- Київ+380960830922