РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОМІРНИЙ ХАРАКТЕР РОЗВИТКУ ФЕНОМЕНА ВЛАДИ
Встановивши, що пізнання основної закономірності феномена влади в кратологічній думці здійснювалося через осмислення каузальної природи розвитку владного відношення, причинного зв'язку між його суб'єктом і об'єктом, застосовуючи каузальну модель досліджуваного в даній роботі явища до аналізу владного відношення, спробуємо виявити взаємозв'язок між суб'єктом і об'єктом влади та з'ясувати характер цього взаємозв'язку, який зумовлює зміну, розвиток даного відношення.
2.1. Взаємозв'язок між суб'єктом і об'єктом як закономірність розвитку феномена влади
Кратологічна думка людства пройшла тернистий шлях, пізнаючи характер розвитку феномена влади, виявляючи причинно-наслідкові зв'язки аналізованого нами явища. Пізнання це здійснювалося через осмислення каузальної природи владного відношення, причинного зв'язку між його суб'єктом і об'єктом.
За Стародавнього світу спочатку виникли міфологічні версії божественного походження влади та ідеї про її незмінність, а потім сформувалися уявлення про природне виникнення цього явища і про його круговий циклічний розвиток. У період Середньовіччя і Відродження розвиток феномена влади, на відміну від попереднього історичного періоду, трактувався кратологічною думкою як рух по висхідній лінії. І тільки в період Нового часу Т. Гоббс звернув увагу на каузальну природу розвитку владних відносин, яка проявляється в існуванні особливого, причинного зв'язку між певними діями суб'єкта влади і поведінкою її об'єкта. Виявивши особливий причинний зв'язок між суб'єктом і об'єктом владного відношення, Гоббс тим самим заклав основи каузальної моделі феномена влади. У Новітній час дану мисленнєву модель поділяли багато провідних дослідників у галузі кратології, зокрема Р. Даль, Дж. Нейджел, Б. Рассел, У. Рікер, Д. Ронг,
Х. Саймон та інші, які крок за кроком наближалися до осмислення основної закономірності розвитку досліджуваного нами феномена: взаємозв'язку між суб'єктом і об'єктом влади. Існування даного взаємозв'язку зумовлене первинним сутнісним структурним аспектом феномена влади - підпорядковуючою силою, яка, проявляючись у соціальному середовищі, з'являється у вигляді каузального соціального відношення (владного відношення), сторони якого - суб'єкт і об'єкт - взаємопередбачають одна одну.
Однак повноцінному осмисленню основної закономірності феномена влади перешкоджали, з одного боку, відсутність серед представників каузальної моделі влади масштабного погляду на первинний сутнісний структурний аспект цього явища - підпорядковуючу силу - і на розвиток владних відносин у контексті всього історичного процесу, а з іншого, розбіжність між дослідниками, які поділяють вказану мисленнєву модель, відносно розуміння каузального зв'язку в соціальному світі в цілому, і специфікації влади, як його різновиду, зокрема. Так, деякі дослідники, наприклад, Х. Саймон, по суті ототожнюють феномен влади з каузальними відносинами між двома і більше соціальними суб'єктами [304]. Інші розглядають владу як "потенційну причину" (У. Рікер), або як "можливість бути причиною чого-небудь" (К. Гібсон) [290; 301]. Дж. Нейджел визначає владу як актуальне або потенційне каузальне відношення між преференціями суб'єкта відносно результату влади і самим результатом, а Е. Макфарланд обмежує владне відношення всього лише інтенціональним (навмисним) причинним зв'язком між суб'єктом і об'єктом даного відношення [295; 297].
Багато представників каузальної моделі характеризують владу в термінах "подієвої причинності", тобто як актуальний каузальний зв'язок між суб'єктом і об'єктом, а в якості його змінної величини розглядають поведінку людей (Р. Даль,
Д. Картрайт, Х. Саймон та ін.) [284; 285; 304]. Даної "епізодичної" концепції влади дотримуються дослідники біхевіористської орієнтації. Однак інші мислителі (К. Гібсон, Дж. Нейджел, Д. Ронг та ін.), поділяючи каузальну модель влади, не обмежують останню сферою актуальної поведінки людей, справедливо допускаючи існування влади у вигляді потенції [290; 297; 306; 307].
У. Рікер, проаналізувавши ряд концепцій влади, виділив два типи її концептуалізації, засновані на двох різних трактуваннях каузального зв'язку. "Орієнтована на інших" концепція розглядає владу як здатність контролювати, підпорядковувати дії інших соціальних суб'єктів, а "орієнтована на себе" концепція представляє владу як можливість досягнення певного результату (наприклад, прийняття необхідного рішення) [301, 344]. На наш погляд, ні перша, ні друга концепція, взяті нарізно, не можуть повною мірою пояснити специфіку влади як особливого роду соціального відношення, що має каузальний характер. Тобто, обидві представлені вище концепції є надто полярними в осмисленні феномена влади як каузального відношення і тільки взяті разом вони можуть, як ми побачимо далі, пояснити владу як здатність одного соціального суб'єкта (суб'єкта влади) підпорядкувати дії, поведінку, свідомість інших соціальних суб'єктів (об'єкта влади) для забезпечення досягнення певного результату (певних цілей).
Також Рікер вказує, що в англомовній літературі використовується два підходи до поняття каузального зв'язку. Перший підхід розглядає причинний зв'язок у значенні "можливості", другий - в значенні "необхідної і достатньої умови" [301, 344-345]. Рікер вважає, що аналіз феномена влади повинен засновуватися на розумінні причинного зв'язку в значенні "необхідної і достатньої умови" (свідченням необхідності є те, що Б не з'явиться доти, поки не з'явиться А, а свідченням достатності є те, що коли з'являється А, то з'являється і Б), оскільки лише в цьому випадку він (аналіз) може повністю виразити всі аспекти ситуації, яку покликаний описати [301, 346-348]. Влада при такому підході концептуалізується як здатність чинити вплив, тобто як потенційна причина. Коли влада актуалізується, ми маємо, згідно Рікера, необхідні та
достатні умови для досягнення певного результату. Не можна не погодитися з кра