РОЗДІЛ II. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ПОЗИЦІЙ І ПОЛІТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ В.Н. КАРАЗІНА
2.1. Аналіз діяльності В.Н. Каразіна в контексті соціально - економічного та політичного розвитку Російської імперії кінця XVIII. - першої половини XIX ст.
Життя та діяльність В.Н. Каразіна були тісно пов'язані з політичною історією Російської імперії. Причетність В.Н. Каразіна до процесів розвитку політичних поглядів та ідей, формування державних структур обумовило особливе місце цієї постаті в історії політичної думки першої чверті XIX ст. Проте без пізнання історичних особливостей політичного розвитку певної доби, стрижнем якої виступає політична думка, неможливо висвітлити в повній мірі громадсько-політичну діяльність будь-якої особистості.
Саме тому дисертант вважає за доцільне дослідити діяльність В.Н. Каразіна в контексті соціально - економічного та політичного розвитку Російської імперії кінця XVIII. - першої половини XIX ст., а також визначити які чинники впливали на якісну та кількісну характеристику його діяльності.
Громадсько-політична діяльність Василя Назаровича Каразіна припадає на період правління чотирьох вінценосних осіб. Кожен з них скеровував правління державою відповідно до власних помислів та певних історичних умов. Кожен починав правління з реформ і нововведень, а це не могло не позначитися на суспільній свідомості.
У зв'язку з цим, на погляд автора, буде доцільним розглянути окремо кожний період правління чотирьох царів і простежити як розгорталося життя і діяльність В.Н. Каразіна на цьому тлі, якої трансформації зазнали його світоглядні позиції, які ідеї висувалися, які проекти втілювалися в життя.
В.Н. Каразін народився в 1773 р. Батьківська лінія предків В.Н. Каразіна в давнину походить з Греції та Балкан (серби, греки, болгари) [191, с. 295]. Прадід його Григорій Караджи був архієпископом м. Софії в I чверті XVIII ст., дід переселився в Росію за часів Петра I. Батько - Назар Олександрович - пішов у відставку в чині полковника, отримавши від Катерини II маєток у Харківській та Московській губерніях. Був одружений з дочкою сотника Харківського полку Якова Ковалевського (один з засновників цього роду - Іван Ковалевський - був генеральним осавулом та командувачем козацької кінноти за Б.Хмельницького) [191, с. 294].
Життя і діяльність В.Н. Каразіна були обумовлені як його походженням, так і певними соціально-політичними умовами.
Ще в десятирічному віці він звернувся до малоросійського генерал-губернатора графа П.О. Румянцева-Задунайського з проханням вступити на військову службу. Граф, пам'ятаючи батькові заслуги, з увагою поставився до хлопця. За тогочасним звичаєм, Василя Каразіна записали до кірасирського полку. У січні 1791 р. вісімнадцятирічний юнак прибув до Петербурга для проходження служби у лейб-гвардії Семенівського полку. Як і більшість заможної української еліти, він віддав перевагу північній столиці, а не провінції.
Відповідно до свого статусу, а більше - природного хисту, В.Н. Каразін у Петербурзі почав відвідувати лекції в елітному закладі - Гірничому корпусі, найкращому на той час вищому навчальному закладі Росії. Тут він потрапив у нове для себе середовище мислячої інтелігенції, якій були небайдужі питання про шляхи розвитку Росії, про основні напрями державного будівництва в ній.
На думку автора, слід проаналізувати важливі проблеми державного реформування за часів Катерини ІІ. Є всі підстави вважати, що об'єктивні і суб'єктивні чинники формування державницьких засад цього періоду мали безпосередній вплив на формування суспільно-політичних поглядів В.Н. Каразіна. Перш за все слід підкреслити, що послідовна політика імператриці більш всього імпонувала дворянству і міському стану. Цю тезу підтверджує той факт, що Катерина ІІ надала дворянам і містам жалованні грамоти, тим самим надавши першим очікуване станове самоуправління, а другим - розширену функціональну діяльність. Вона ввела станові суди як органи місцевого самоврядування і поставила їх під контроль дворянства. Катерина здійснила адміністративну реформу, що ставила своєю метою дотримання законності в державницьких керівних структурах.
За роки правління Катерини ІІ значно розширилися кордони Російської імперії за рахунок розподілу Польщі та завоювання Криму і Північного Причорномор'я. Проте, слід зауважити, що в цілому в країні спостерігалося значне відставання в сільському господарстві. Кріпацтво гальмувало розповсюдження господарської раціоналізації.
Разом з тим Катерина ІІ зробила значний внесок в справу розбудови держави, роль якої у визначенні напрямків розвитку суспільства була для неї найважливішою. Своєрідність діяльності Катерини ІІ в цьому руслі полягала в застосуванні на російському грунті ідеології Просвітництва, що є характерною особливістю буржуазного (точніше, передбуржуазного) суспільства.
По-різному оцінюючи царювання Катерини ІІ, дослідники одностайно погоджуються з тим, що це була "дворянська імператриця", що при ній завершився "основний процес XVIII ст. - створення дворянських привілеїв, заснованих на уярмленні народу" [140 c. 177]. Погоджуючись з тим, що одним з головних наслідків діяльності Катерини ІІ було посилення дворянства як правлячої еліти Росії, науковці розходяться іноді в протилежні боки, при оцінці характеру російського дворянства.
Катерина ІІ надала їм повну свободу, віддала в їх повне розпорядження селян - рабів, одночасно вводячи до обігу нові поняття: "доброзвичайність", "людство", "людинолюбство", "вітчизна", "громадяни", "чутливість", "відчування людського серця". Поставила питання, які будуть обговорюватися наступними поколіннями: Росія і Захід, нова Росія і стародавня, національний характер. В обговоренні цих проблем взяв активну участь і В.Н. Каразін.
Початок 90-х років XVIII ст., коли молодий Василь Назарович прибув до С.-Петербурга, видався дуже насиченим в політичному плані.
Потрапивши у вирій прогресивних ідей, нетрадиційних теорій, модерного патріотизму, В.Н. Каразін- вразлива натура, су
- Київ+380960830922