РОЗДІЛ 2
СТАН ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ НАД ЛЕКСИКОЮ
У 5-6 КЛАСАХ ШКІЛ З РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ НАВЧАННЯ
2.1. Аналіз програм, підручників та методичної літератури в аспекті
досліджуваної проблеми
Належна розробка проблеми збагачення словника учнів етнокультурознавчою
лексикою потребує аналізу шкільних програм, підручників та методичної
літератури в аспекті досліджуваної проблеми.
Демократичні перетворення, що почали відбуватися у суспільстві з моменту
проголошення незалежності України, потребували перегляду усталених підходів до
навчання української мови в закладах освіти і, передусім, у загальноосвітній
школі. Надання українській мові статусу державної спричинилися до значних змін
у функціонуванні української мови та ставленні до її вивчення в країні у цілому
та різних її регіонах, у формах і методах роботи вчителя. Виникла потреба у
нових програмах для загальноосвітніх навчальних закладів, де українська мова
вивчається як друга.
Згідно із Законом про мови державну мову вивчають в усіх школах: у закладах з
українською мовою навчання вона є засобом навчання і водночас предметом
вивчення, у закладах з іншими мовами навчання – окремим, дуже важливим
навчальним предметом. У вивченні державної мови в таких школах є багато
спільного, що пояснюється потребою всебічного мовленнєвого розвитку учнів.
Проте є і відмінне, що зумовлено, по-перше, тим, що для одних українська мова є
рідною і державною, мовою навчання і вивчення, а для інших – лише державною,
одним із навчальних предметів; по-друге, спорідненістю чи неспорідненістю
рідної й української мов; по-третє, різним стартовим рівнем володіння
українською мовою. Це спричиняє суттєві відмінності в освітній меті, змісті та
організації навчально-виховного процесу.
У 1998/99 навчальному році українська мова учнями національних меншин вивчалася
за програмами „Українська мова” для шкіл з російською мовою навчання (О.Бєляєв,
Л.Симоненкова, А.Ярмолюк; видавництво „Перун”, 1998 р.). Під час доопрацювання
програм автори врахували нові підходи до навчання української мови як
державної, які визначалися передусім як основною функцією самої мови – бути
найважливішим засобом спілкування, пізнання і впливу, так і замовленням
суспільства – сформувати різнобічно розвинену і соціально активну особистість.
Програми з української мови 1998 року надають перевагу
комунікативно-культурологічному та особистісному підходам у навчанні для того,
щоб забезпечити в учнів реальне володіння різними типами, стилями, жанрами
мовлення з урахуванням ситуації спілкування.
Освітня мета і завдання курсу української мови для 5-11 класів засвідчують, що
на тогочасному (перехідному) етапі реформування навчання української мови
відбувалася переакцентація мети – на перший план було поставлено завдання
різнобічного мовленнєвого розвитку учнів, якому підпорядковується завдання
системного вивчення мови.
З огляду на визначену мету та пріоритетні принципи навчання зміст курсу
української мови як державної у школах з іншими мовами навчання у програмах за
1998 рік розподілявся не на три, а на два компоненти: лінгвістичний і
етнокультурознавчий.
Оскільки нас цікавить лінгвокультурологічний аспект роботи над українською
лексикою у школах з неукраїнською мовою навчання, ми будемо аналізувати
програми та підручники в аспекті досліджуваної проблеми саме для навчання
української мови у школах з російською мовою навчання.
Так, у програмах „Українська мова” для шкіл з російською мовою навчання
(О.Бєляєв, Л.Симоненкова, А.Ярмолюк; видавництво „Перун”, 1998 р.) вивчення
лексики починається у 5 класі. Цю роботу автори програм пропонують здійснювати
у двох аспектах. По-перше, це вивчення лексики в освітньо-пізнавальному плані,
яке забезпечить засвоєння учнями наукових відомостей з лексикології, а саме:
лексичне значення слів; однозначні і багатозначні слова; пряме і переносне
значення слів; омоніми, синоніми, антоніми. По-друге, це нормативно-практичний
аспект, який забезпечить формування в учнів умінь застосовувати лексичні знання
в різних ситуаціях спілкування й удосконалення власного мовлення. У 6 класі для
систематизації та узагальнення вивченого у попередньому класі даються такі
теми: „Лексичне значення слова”; „Однозначні і багатозначні слова”; „Вживання
багатозначних слів у прямому і переносному значеннях”; „Групи слів за значенням
(омоніми, синоніми, антоніми)”, а для вивчення – „Загальновживані, діалектні та
професійні слова”; „Запозичені слова”; „Застарілі слова та неологізми”. На
цьому вивчення розділу „Лексикологія” у загальноосвітній школі закінчувалося,
але знання, здобуті школярами у 5-6 класах поглиблювалися протягом усіх
наступних років навчання.
Специфікою етнокультурознавчого компонента змісту навчання української мови
автори програм 1998 року вважали використання головним чином українознавчої
тематики у вивченні лексики, а саме: під час формування в учнів умінь
застосовувати лексичні знання в різних ситуаціях спілкування й удосконалення
власного мовлення. Школярі мали знайомитися на відповідному мовному матеріалі з
історією Української держави, з економікою, побутом і звичаями, природою,
культурою нормами моралі, традиціями різних націй і народностей, що проживають
в Україні. Велике значення на уроках української мови надавалося мовленнєвим
взірцям, тобто системі текстів і усних висловлювань, зміст яких концентровано
представляє національна культура українського народу.
У програмах 1998 року подавався перелік культурологічних тем, які орієнтували
учителів-словесників на добір відповідних текстів, що знайомили з історією,
звичаями і традиціями,
- Київ+380960830922