РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ЯК ФАКТОРА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА
1.2. Генезис і зміст соціальної роботи
Пояснення генези соціальної роботи вимагає показати походження, виникнення, а в
більш широкому значенні — зародження та наступний процес її розвитку як
специфічного явища. З наявної літератури відомо, що соціальна робота, як
природне явище соціального світу, має глибокі корені в розвитку людської
цивілізації. Її початковий період відноситься до глибокої давнини, до Х-ХІІ ст.
до н.е., коли в Давньому Єгипті в храмах здійснювалася ритуальна допомога:
безкоштовна роздача хліба голодним. У 1750 році до н.е. закони вавілонського
царя Хаммурапі говорили про організацію соціальної взаємодопомоги серед
населення.
В античному світі одержує свій розвиток ідея філантропії. Так, якщо в ХІ–VII
ст. до н.е. у Давній Греції ця ідея виявляла себе у відповідних громадянських
традиціях, то в VI-I ст. до н.е. у Давньому Римі філантропія знайшла своє
вираження в розподілі серед збіднілих громадян хліба, одягу, грошей, у
влаштуванні розваг для плебса, що було відбито в знаменитому гаслі “Хліба і
видовищ!”.
У перші десять століть нашої ери з народженням і поширенням християнської віри
приймаються цивільні і релігійні нормативно-правові акти з соціальних питань.
Так, у 438 році був прийнятий кодекс імператора Феодосія, що заборонив
жебракування у Візантії. Для християнського світу велике значення мав
Сардукійський помісний собор 347 року (на кордоні Західної і Східної Римських
імперій), на якому було прийнято двадцять церковних правил про надання допомоги
жебракам, сиротам, вдовам і мандрівникам. У той же час домінуюче місце займає
відкрита система піклування, що знаходила своє вираження в роздачі милостині,
годуванні незаможних тощо.
З прийняттям християнства, як державної релігії Русі наприкінці Х ст.,
починається перехід від архаїчного періоду суспільної (общинної і
церковно-монастирської) добродійності. У цей же час (Х-ХІІІ ст.) у країнах
Західної Європи католицька церква активно сприяє утворенню канонікатів
(духовних установ) і соціальної професіоналізації діяльності чернечих орденів.
Так, наприклад, у центрі діяльності ордена тринитаріїв проявляється допомога
полоненим і їхнє звільнення, орден антонітів (або антонінів) влаштовує особливі
госпіталі для хворих гарячковою хворобою (“вогонь святого Антонія”), чернечий
орден селькулькрінків піклується про незаконнонароджених і хворих дітей.
Монгольська навала не тільки більш ніж на два століття затримала економічний і
культурний розвиток Київської Русі, але і відбилася на рівні соціального
піклування. Так, якщо в країнах Західної Європи в ХІІІ-ХV ст. активно йшов
процес створення релігійних братств, що надавали допомогу хворим і незаможним
(у 1291 році тільки у віданні чернечого ордена госпітальєрів знаходилося біля
сотні лікарень), то на Русі цей період відзначається появою перших закритих
благодійних закладів (притулків).
У ХVІ–ХVІІ ст. на Заході оформляється державна система соціальної допомоги,
відзначена зростанням ролі держави й одночасним зниженням активності
християнської церкви. Так, у 1529 році у Німеччині приймається Гамбурзький
статут про допомогу бідним, а в 1682 році – Указ про заходи державного
піклування.
В Англії в 1531 році приймається закон про допомогу бідним, у 1572 році
вводитися загальнонаціональний податок для надання допомоги незаможним, у 1601
році з'являється Закон про добродійність.
У Франції в 1642 році організовується благодійне бюро по піклуванню жебраків, а
з 1656 році активно розвивається мережа державних загальних госпіталів.
Особливе місце в країнах Західної Європи посідають роботні виправні будинки для
жебраків і хворих, що ставлять своєю метою всіляку ізоляцію останніх від
суспільства.
Зовсім інший приклад являє собою в цей період Русь. Якщо в західноєвропейських
країнах відзначається повсюдний перехід до системи державної добродійності, то
на Русі виникає особливий церковно-державний тип піклування, особливістю якого
є паритетна доля церкви і держави в справах добродійності. У країнах Західної
Європи фактично ліквідується відкрита система піклування, на Русі ж тривалий
час співіснують обидві системи: закрита і відкрита (зокрема легалізується
інститут жебракування).
У ХVІІ ст. одержує розвиток нове для суспільного піклування явище - світська
приватна добродійність (яскравим прикладом служить подвижницька діяльність
приближеного царя Олексія Михайловича Ф.М.Ртищева, з ініціативи якого була
організована допомога раненим і полоненим).
У ХVІІІ ст. невідповідності в розвитку систем соціального піклування у Росії
фактично зникли, чому сприяли реформи імператора Петра І. Останні дали поштовх
розвитку державної системи соціального піклування в рамках єдиного
загальноєвропейського простору, найчастіше приймаючи самі варварські форми
через збереження в Росії феодально-кріпосницьких порядків.
Істотні зміни в систему соціальної допомоги наприкінці ХVІІІ ст. внесла Велика
Французька революція, що вперше поставила своєю метою звільнення особистості і
визнання її “природних”, властивих від народження прав. Поступово іде в минуле
система ізоляції незаможних від суспільства, а кожна з європейських держав
робить свій внесок у справу захисту громадян. Так, у 1884 році в Німеччині була
введена система державного соціального страхування; у Франції в 1871 році
відкриваються особливі благодійні бюро, що стали центрами суспільної допомоги;
у Великобританії в 1878 році була заснована Армія порятунку; у 1877 році у США
створюється Американське товариство доброчинності. У Росії в 1864
- Київ+380960830922