РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА Й ОСНОВНІ МЕТОДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна методика і об’єкти дослідження
Відповідно до мети та завдань були проведені морфологічні, фізичні,
експериментальні дослідження фасціально-сухожилкових елементів гіпогастрального
відділу передньої черевної стінки, пахвинного та стегнового каналів на 102
трупах дорослих людей віком від 18 до 65 років (чоловічої статі 43, жіночої -
59), зросту від 160 см до 190 см, які померли раптово або загинули від травм.
Дослідження проводились у першу добу після смерті в обласному судово-медичному
бюро. Трупний матеріал розподілили на три групи за віком: I - група до 30
років. II - група 31 - 50 років, III - група 51 - 65 років. Клінічна оцінка
морфологічних досліджень проводилась у 20 хворих на базі хірургічного
відділення міської клінічної лікарні №2 м. Вінниці.
Виходячи із завдань дослідження, в даній роботі був використаний комплекс
сучасних морфологічних методів. Макроскопічне припарування проводилось на цілих
трупах для визначення стану тканин гіпогастрального відділу передньої черевної
стінки. Дослідження здійснювалось за допомогою таких методів:
морфометричний – визначення морфометричних показників пахвинного і стегнового
каналу у чоловіків та жінок;
тензіометричний – визначення межі міцності, відносного подовження та
коефіцієнта пружності тканин гіпогастрального відділу передньої черевної
стінки;
гістологічні дослідження – визначення стану тканин на мікроскопічному рівні в
залежності від віку;
корозивні препарати стегнової вени виготовляли для порівняння її діаметра до і
після герніопластик;
експериментальний – для визначення розмірів клаптя, необхідного для пластики
глибокого стегнового кільця в кожному окремому випадку;
клінічна апробація за власною методикою пластики стегнової грижі;
статистичний метод – для кількісної оцінки отриманих величин.
2.2. Морфометричні дослідження гіпогастрального відділу передньої черевної
стінки
Морфометричні дослідження проводились за допомогою штангенциркуля ЩЦ-1
(заводський номер Р-15623, діапазон вимірювання 0-150 мм, похибка вимірювання
±0,1мм) та лінійки (ГОСТ – 42775, діапазон вимірювання 0-500 мм, похибка
вимірювання ±0,5 мм.). Про-грама морфометричних досліджень гіпогастрального
відділу передньої черевної стінки проводилась у такій послідовності. Шкіра та
підшкірні утворення розтинались на 2-З см вище проекції пахвинної зв'язки з
подовженням до серединної лінії. Перед розтином передньої стінки пахвинного
каналу відмічалась зовнішня межа зовнішнього пахвинного отвору, після чого
розтиналась передня стінка пахвинного каналу і з неї висікався клапоть шириною
до 1 см і довжиною до 2,5 см. Далі вивільнювався сім'яний канатик або кругла
зв'язка матки.
Далі проводили такі вимірювання: довжина пахвинної зв’язки - (від
передньої-верхньої ості клубової кістки до лонного горбика), довжина пахвинного
каналу - (від латерального півкола внутрішнього пахвинного кільця до поміченого
раніше зовнішнього кільця), висота пахвинного проміжку (від середини пахвинної
зв’язки до нижніх країв меж внутрішнього косого і поперечного м'язів живота),
вимірювався діаметр сім'яного канатика або круглої зв'язки матки. Після
виконання цих вимірювань розтинали поперечну фасцію, виділяли глибокий
стегновий отвір і вимірювали його ширину - (від лакунарної зв'язки до
внутрішнього півкола стегнової вени), висоту (від гребінцевої зв'язки до
пахвинної). Площа глибокого пахвинного кільця визначалась за діаметром
сім’яного канатика або круглої зв’язки матки за формулою:
S = рdІ : 4,
де S - площа глибокого пахвинного кільця;
р – константа, що дорівнює 3,14;
d – діаметр сім’яного канатика або круглої зв’язки матки.
Дослідження були проведені на 30 трупах обох статей.
2.3. Визначення біофізичних властивостей тканин гіпогастраль-ного відділу
передньої черевної стінки
Метою даного методу було визначення найбільш міцної тканини гіпогастральної
ділянки, яку можна було б використати при герніопластиці. Міцність будь-якого
матеріалу, в тому числі і біологічного, характеризується його властивістю
чинити опір до зовнішніх навантажень і при цьому не руйнуватися.
Розриви вищезгаданих тканин виконували за допомогою розривної машини ДПУ-0,02
(заводський № 786, діапазон вимірювання 0,2-18,0кг, похибка вимірювання 3,0%).
Товщину і ширину кожного дослідного клаптя вимірювали за допомогою
штангенциркуля ЩЦ-1 (заводський № Р-15623) і визначали їх полощу (ммІ).
Для дослідження біологічних тканин дослідний зразок затискували в затискачі,
після чого вмикали двигун. Нижній затискач, переміщуючись донизу, розтягував
фрагмент тканини. Після максимального розтягування відбувався розрив дослідного
клаптя. В цей час стрілка на шкалі показувала навантаження (кг), яке необхідне
для розриву тканини. До моменту розриву при розтягуванні на лінійці відмічалось
абсолютне подовження, а в момент розриву на шкалі машини – навантаження (кг).
За величиною і подовженням навантаження при розриві розраховувались такі
показники: межа міцності, відносне подовження та коефіцієнт пружності (модуль
Юнга).
Межу міцності, що характеризується відношенням навантаження, необхідного для
повного розриву тканини, до його поперечного перетину в місці розриву,
визначали за формулою:
у = P : F,
де у – межа міцності в мегапаскалях (МПа);
Р – навантаження, необхідне для повного розриву дослідної тканини (кг);
F – площа поперечного перетину тканини (в ммІ).
Розтяжіння показує, на яку частину першопочаткової довжини може розтягуватися
дослідна тканина.
Відносне подовження характеризує розтяжіння тканини, але воно не залежить від
першопочаткової довжини дослідної ткан
- Київ+380960830922