Ви є тут

Правове регулювання вирощування і реалізації високопродуктивного насіння зернових культур.

Автор: 
Станиславський Валерій Петрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001258
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ВИДИ ДОГОВОРІВ НА ВИРОЩУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЮ ВИСОКОПРОДУКТИВНОГО НАСІННЯ ЗЕРНОВИХ
КУЛЬТУР
2.1. Огляд літератури стосовно видів договорів на вирощування і реалізацію
високопродуктивного насіння зернових культур
Застосування договору протягом багатьох століть пояснюється тим, що він є
найбільше гнучкою формою, за допомогою якої оформляються численні і
різноманітні суспільні відносини. Договір являє собою один із найунікальніших
правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторони, у принципі, може бути
задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони [21] [168 [21]
Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие
положения. – М.: Статут, 2000. – С. 13.]. Договір є ідеальною правовою формою
вияву активності учасників цивільного обігу. Незважаючи на зміну
соціально-економічного змісту договору в ході історичного розвитку суспільства,
сама по собі конструкція договору як результат юридичної техніки залишається у
своїй основі дуже стабільною. З розвитком суспільних відносин розширювався
склад можливих учасників: поряд із фізичними особами в цій ролі стали виступати
колективі та інші утворення, які визнані самостійними суб'єктами цивільного
права - юридичні особи, що здійснюють різні напрямки господарської діяльності.
Все більш різноманітними ставали передбачені у законодавстві типи договорів,
ускладнювалися комбінації елементів, використовуваних при конструюванні
договірних правовідносин [21] [169 [21] Брагинский М.И., Витрянский В.В. Указ.
работа. – С. 14.].
Проблемним у юридичній науці завжди було визначення поняття договору, його
сутності. Однак загального поняття договору, належного для всіх галузей права,
не існує [98] [170 [98] Мозолин В.П., Фарнсворт Е.А. Договорное право в США и
СССР. История и общие концепции. – М.: Наука, 1988. – С. 195.]. Римське право
розглядало договори (contractus) із трьох точок зору: як підставу виникнення
правовідносин; як самі правовідносини, що виникли з цієї підстави; як форму,
яку відповідні правовідносини набувають.
Про договір, як це випливає з аналізу радянської і пострадянської юридичної
літератури, складалися багатозначні уявлення. Так, О.С.Іоффе визнавав договір
угодою двох або декількох осіб про виникнення, зміну або припинення цивільних
правовідносин. Водночас він відзначав: «Іноді під договором розуміється саме
зобов'язання, що виникає з такої угоди, а в деяких випадках цей термін позначає
документ, що фіксує факт виникнення зобов'язання з волі всіх його учасників»
[53] [171 [53] Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – С.
26.]. Окремі представники радянського цивільного права притримувалися думки про
те, що «договір як юридичний факт служить підставою виникнення договору як
правовідносин або договірних правовідносин … договір як юридичний факт і як
правовідносини - це самостійні аспекти договору, різні сторони у його розвитку»
[201] [172 [201] Советское гражданское право: Учебник для вузов по спец.
"Правоведение" / Лебедев К.К., Мусин В.А., Поссе Е.А. и др. / Отв. ред.
В.Т.Смирнов и др. – 2-е изд., испр. и доп. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. – Ч. 1. – С.
329.]. Цієї ж точки зору дотримується російський вчений М.Д.Єгоров, який
вважає, що «під договором розуміють і юридичний факт, що лежить в основі
зобов'язання, і саме договірне зобов'язання, і документ, у якому закріплений
факт встановлення зобов'язальних правовідносин» [35] [173 [35] Гражданское
право: Учебник / Егоров Н.Д., Елисеев И.В., Иванов А.А. и др.; Под ред.
Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. – СПб.: ТЕИС, 1996. – Ч. 1. – С. 428.]. О.С.Іоффе
звертав увагу на те, що для всебічного ознайомлення із сутністю договору він
повинен бути вивчений з усіх сторін і як юридичний факт, і як правовідносини.
Відповідно до цього положення він писав: «Іноді зустрічаються спроби визначити
зміст договору, вказуючи як на його умови, так і на права, що випливають із
нього, і обов'язку, є помилковими і пояснюються поєднанням договору як
юридичного факту із самим договірним зобов'язанням» [53] [174 [53] Иоффе О.С.
Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – С. 27.]. Таким чином, у
юридичній літературі на сьогоднішній час, як і раніше, йде дискусія стосовно
договірних відносин. Залишається невирішеним питання про те, чи варто вважати
договір юридичним фактом, правовідносинами і документом одночасно як сторонами
одного явища, або договір у кожному з зазначених аспектів являє собою
самостійне явище.
Крім того, поряд із терміном «договір» використовуються такі терміни, як
«угода», «контракт», «погодження». Тому необхідно визначити чіткі ознаки такої
категорії поняття, як «договір», щоб відмежувати одне від одного зазначені
поняття. В чинному законодавстві термін «контракт» використовується у законах
України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [160] [175 [160] Закон України вiд
16.04.1991 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (Із змінами,
внесеними згідно із Законом від 20.11.2003р. № 1315-ІV) // Відомості Верховної
Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.], «Про постачання продукції для
державних потреб» [171] [176 [171] Закон України вiд 22.12.1995 р. № 493/95-ВР
«Про поставки продукції для державних потреб» (Із змінами, внесеними згідно із
Законом від 15.05.2003р. № 762-ІV) // Відомості Верховної Ради України. – 1996.
– № 3. – Ст. 9.] і ін. У юридичній літературі зазначається, що до терміну
«контракт» звичайно вкладається більш вузький зміст, ніж у поняття «договір».
По-перше, поняття договору у національному законодавстві, практиці
правозастосування і науці стали використовувати для позначення не тільки угоди
- підстави зобов'язання, але