розділ 2
Правове регулювання боротьби Із торгівлею людьми
на єврорегіональному рівні
2.1. Діяльність Ради Європи щодо запобігання торгівлі людьми
На початку ХХІ століття виникла історична можливість для всіх європейських
країн об’єднатися на основі спільних цінностей заради миру, свободи, прав
людини та економічного добробуту. Загальноєвропейський масштаб діяльності та
ключова роль Ради Європи у цьому процесі висувають її на авансцену європейської
інтеграції, визначають життєво необхідну функцію Організації щодо зміцнення
громадянського суспільства в Європі у наступному тисячолітті.
Проте такі явища, як торгівля людьми, стали однією з найскладніших проблем в
Європі на цьому шляху. З точки зору боротьби із сучасними формами рабства Рада
Європи має істотні переваги порівняно з іншими європейськими організаціями. До
Ради Європи входять країни походження, транзиту та призначення жертв торгівлі
людьми. Тому в рамках цієї організації представлені інтереси всіх трьох груп
країн, втягнутих до торгівлі людьми. Головною відмінністю Ради Європи від інших
класичних міжнародних організацій є наявність дієвого механізму моніторингу та
контролю виконання своїх настанов державами-членами. А це в свою чергу сприяє
ефективності таких норм міжнародного права, а також авторитетності
організації.
Заборона рабства та работоргівлі була закріплена в ст. 4 “Рабство та примусова
праця” Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. [111].
Стаття 4 Конвенції забороняє утримувати людину в рабстві та підневільному стані
(п.1). Згідно з п. 2 цієї статті ніхто не може бути присилуваний виконувати
примусову чи обов'язкову працю. Однак при цьому було зроблено застереження про
те, що до примусових робіт не відносяться: а) будь-яка робота, виконання якої
звичайно вимагається під час тримання під вартою або під час умовного
звільнення з-під варти; б) будь-яка служба військового характеру або – у
випадку, коли особа відмовляється від неї з релігійних чи політичних мотивів у
країнах, де така відмова визнається, - служба, яка має виконуватися замість
обов'язкової військової служби; в) будь-яка служба, яка має виконуватися у
випадку надзвичайного стану або стихійного лиха, що загрожує життю чи добробуту
суспільства; г) будь-яка робота чи служба, яка відноситься до звичайних
громадських обов'язків.
У статті 4 Конвенції рабство та підневільна праця відрізняються від примусової
та обов'язкової праці. Перші два терміни передбачають встановлення більшого
контролю над особою та характеризуються жорсткими умовами, яких ця особа не
може ані змінити, ані уникнути. Два останні терміни підкреслюють примусовий
характер окремих видів робіт або послуг, які виконуються тимчасово або ж як
доповнення до інших обов'язків, в тому числі й громадських.
На розгляді Європейської Комісії та Європейського Суду з прав людини перебувало
декілька справ за заявами щодо порушення заборони рабства та підневільного
стану, про що йдеться в п. 1 статті 4. Більшість скарг були подані особами, які
перебували в ув'язненні, і жодна з них не була прийнята до розгляду.
У справі Ван Дроогенбрьок проти Бельгії (1982 р.) рецидивіст, якого було
передано під нагляд адміністративних органів, скаржився на те, що контроль, під
яким він був перебував, був підневільним станом згідно з п. 1 статті 4. Суд не
погодився з цим, зазначивши, що обмежувальні заходи не тільки носили тимчасовий
характер, але й здійснювались під судовим наглядом. Суд також підкреслив, що ці
заходи не вплинули на правовий статус заявника настільки, щоб мова могла йти
про рабство чи підневільний стан.
У справі W, X, Y i Z проти Сполученого Королівства (Заяви № № 3435 – 3438/67)
четверо юнаків у 15 – 16-річному віці зобов'язалися відслужити у
військово-морському флоті по 9 років. Пізніше всі вони попросили звільнити їх в
запас, і всі отримали відмову. У своєму зверненні до Комісії юнаки
стверджували, що беручи до уваги їхній вік на час укладення угоди, примушування
їх виконувати умови цієї угоди було підневільним станом згідно з п. 1 ст. 4.
Визнаючи заяву неприйнятною, Комісія зазначила, що військова служба може
розглядатись як виняток із пункту 2 ст. 4, але не розглядатися як підневльний
стан відповідно до п. 2 статті 4. Вона також зауважила, що держава отримала
дозвіл від батьків неповнолітніх, які бажали служити на флоті, як того вимагало
національне законодавство. Дозвіл було отримано в усіх чотирьох випадках, і
тому кожен юнак був зобов'язаний відслужити цей дев'ятирічний строк. Комісія
окремо відзначила, що такий дозвіл позбавляє працю або службу примусового
характеру.
Починаючи з середини 80-х років Рада Європи стала осередком діяльності,
спрямованої на боротьбу з новітніми формами рабства – торгівлею людьми.
Торгівля людьми торкається цілої низки питань, якими займається Рада Європи, а
саме: статева нерівність, організована злочинність, відмивання грошей, міграція
тощо. Рада Європи реалізовувала цілий ряд ініціатив у сфері торгівлі людьми та
пов'язаних із цим питань: розробка правових стандартів та стратегій,
дослідницька діяльність, правове та технічне співробітництво, а також
моніторинг.
Всю нормативно-правову базу у сфері боротьби з торгівлею людьми, яка діє в
рамках Ради Європи, можна умовно поділити на три групи: міжнародно-правові
норми, присвячені боротьбі з торгівлею дітьми та дитячою порнографією;
міжнародно-правові норми, присвячені торгівлі людьми; міжнародно-правові норми,
присвячені боротьбі із торгівлею органами.
Серед перших Радою Європи було розроблено міжнародно-правові норми, що
стосувалися заборони торгівлі дітьми та дитячої порнографії.
У 1987 р. Парламентсь
- Київ+380960830922