РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
2.1. Інституційне забезпечення чинної пенсійної системи
Існуюча сьогодні в Україні пенсійна система презюмує гарантованість
забезпечення рівних умов та можливостей здійснення одного з найважливіших
соціальних прав – права на пенсійне забезпечення.
Основними джерелами пенсійного права в Україні, на яких базуються відносини у
сфері пенсійного забезпечення, є Закони України, Укази Президента України,
міжнародні угоди, Постанови Кабінету Міністрів, роз'яснення Міністерства праці
і соціальної політики, нормативно-правові акти інших центральних органів, а
також локальні (галузеві) нормативно-правові акти та ін. До особливостей джерел
пенсійного права слід віднести те, що для них не характерний високий рівень
систематизації. Загальної галузевої кодифікації пенсійного законодавства ще не
проведено, хоча передумови для цього вже є – в країні діє низка кодифікованих
нормативних актів (у вигляді законів про пенсійне забезпечення), інтенсивно
розвивається поточне законодавство.
Види нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення,
розрізняють за органами, які їх приймають, а зміст їх визначено Конституцією
України, яка є основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян
на соціальний захист. Право на пенсію – одне з конкретних виявів цього
загального конституційного права. Виключно законами України визначаються основи
соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення [100, с.141].
Сьогодні пенсійне забезпечення регулюється Конституцією України, 27
законодавчими актами та міждержавними угодами. Базовими серед них є Закон
України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Закон України
“Про пенсійне забезпечення”, Закон України “Про збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування”, Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”
(див. рис. 2.1).
Характерною особливістю українського національного пенсійного законодавства є
відсутність належної систематизації та наявність великої кількості правових
актів. Формуючи власне пенсійне законодавство, Україна стала на шлях внесення
змін і доповнень до окремих законів з метою регулювання пенсійного забезпечення
окремих категорій працівників та окремих соціальних категорій громадян. На
сьогодні такі зміни і доповнення внесено до понад 40 законів. Загалом, якщо
враховувати підзаконні акти, дана сфера регулюється близько 600 нормативними
документами.
Рис. 2.1. Структура законодавчого забезпечення соціального захисту в Україні
Звичайно, що специфічні ознаки конкретних трудових правовідносин окремих
категорій працівників і роботодавців зумовлюють необхідність диференційованого
підходу до їх пенсійного забезпечення. Однак у вітчизняній системі пенсійного
забезпечення диференціація набула кризового стану і не має жодних аналогів у
світі. Спеціальні закони передбачають не лише особливі та додаткові, а й
істотно суперечні із загальними положеннями пільги та гарантії залежно не від
трудового внеску, а від винятковості соціальних груп.
Наявність великої кількості спеціальних законів є ознакою недосконалості
системи пенсійного законодавства. Вона ускладнює правозастосовчу діяльність,
знижує її ефективність: положення спеціальних законів діють паралельно з
базовими законами, хоча і суперечать їх змісту. Багато доповнень пенсійного
характеру були відображені в різних законах та правових актах непенсійного
характеру, тим самим дублюючи деякі положення основного закону.
Другим за своєю важливістю після законів видом нормативних актів, що регулюють
відносини з пенсійного забезпечення, вважаються Укази Президента України.
Джерелом пенсійного права є ті укази, в яких містяться правові норми, що
регулюють відносини з пенсійного забезпечення. Одним з перших указів у цій
сфері був Указ Президента України “Про соціальний захист населення в умовах
лібералізації цін” [211], яким вперше після прийняття Закону України “Про
пенсійне забезпечення” було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1
січня 1992 року, на 100 відсотків.
У 1991–2003 рр. було прийнято ряд указів про адресну допомогу з боку держави
малозабезпеченим непрацездатним громадянам, про підвищення розмірів сукупного
доходу і цільову грошову допомогу малозабезпеченим громадянам, про статус
ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту, про впорядкування
сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та раціональне
використання коштів Пенсійного фонду України та ін.
У правовому полі указів і розпоряджень Президента України є акти
організаційно-правового характеру, якими передбачено покращення діяльності
органів соціального захисту населення та їх фінансування [209].
За своїм характером укази Президента України поділяються на нормативні, тобто
такі, що встановлюють правові норми, та індивідуальні, адресовані конкретним
виконавцям. Укази першого виду є, по суті, підзаконними актами і приймаються з
питань, що належать до компетенції Президента України, визначеної
Конституцією.
Не менш важливим джерелом пенсійного права є міжнародні договори (угоди), що
Україна уклала з рядом зарубіжних країн чи приєдналася до них, чи в порядку
правонаступництва підтвердила свої зобов'язання з міжнародних договорів
колишнього СРСР про співробітництво в царині соціального забезпечення і на які
дала згоду Верховна Рада України. Одним з таких договорів є Угода “Про гарантії
громадянам країн-учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення” [207], підписана
державами: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан і
Україна