РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ОЦІНКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
2.1. Функціонально-семантичне поле оцінки як поліцентрична структура
У сучасних умовах все зримішою стає необхідність нових підходів до аналізу
мовних одиниць. Одним з таких підходів є функціональний, який досить широко
розробляється багатьма вченими. Функціональний напрям передбачає дослідження
динамічного аспекту мови, вимагає нової інтерпретації мовних явищ, тому що
дозволяє інтегрувати одиниці різних рівнів мови й сприяє найбільш адекватному й
повному описові матеріалу в його розмаїтті.
Передумовою виникнення функціоналістики в мовознавстві є ідеї провідних
лінгвістів ХІХ-ХХ ст.: учення О.Потебні про внутрішню форму слова; концепція
О.Шахматова, згідно з якою граматичні категорії наближаються до поняттєвих
категорій; учення Л.Щерби про пасивний і активний аспекти синтаксису; теорія
понятійних категорій І.Мєщанінова. Функціональний підхід утвердився працями
представників Празького лінгвістичного гуртка, Ф.Брюно, О.Єсперсена, О.Нурена,
А.Мартіна, учених Чиказького лінгвістичного товариства.
На сучасному етапі функціональний підхід до аналізу мовних явищ набуває дедалі
більшого поширення. Серед значної кількості думок слід виділити концепції
О.Бондарка, І.Вихованця, М.Всеволодової, В.Гака, С.Діка, А.Загнітка,
Г.Золотової, М.Кожиної, Н.Слюсаревої, М.Шемякіна.
Особливість функціональної граматики полягає в тому, що в ній застосовується
комплексний підхід, при якому за основу беруться семантичні функції формальних
одиниць та спільні семантичні ознаки мовних елементів різних рівнів. Об’єднуючи
окремі елементи мовних рівнів, мовні засоби формують ФСП. Поле – це системне
утворення, що має власні специфічні риси, а також зв’язки й відношення,
властиві будь-якій системі.
До проблеми визначення специфіки поля як лінгвістичної категорії зверталося
багато мовознавців. Зокрема, Г.Щур розуміє під полем спосіб існування та
угруповання лінгвістичних елементів, що належать до різних рівнів мови, які, у
свою чергу, містять спільні (інваріантні) властивості, разом з ознаками, що
відрізняють ці мовні одиниці одна від одної [287, с. 68].
І.Стернін висуває на передній план такі характеристики поля: 1) поле являє
собою інвентар елементів, що мають семантичну спільність, виконують у мові
єдину функцію й пов’язані між собою системними відношеннями; 2) у полі є
однорідні й різнорідні елементи; 3) поле складається з мікрополів, число яких
має бути не менше двох; 4) поле має вертикальну й горизонтальну організацію; 5)
у складі поля виділяються ядро і периферія, межа між якими є нечіткою; ядро й
периферія характеризуються специфічними рисами й виконують властиві їм функції;
6) конституенти поля можуть належати до ядра одного поля й периферії іншого
поля або полів. Різні поля частково накладаються одне на одне, утворюючи зони
поступових переходів, що є законом польової організації системи мови [234, с.
38-39]. Отже, поле характеризується наявністю спільної семантичної ознаки та
спільної функції, які інтегрують усі одиниці поля.
Найбільш зваженою і переконливою, на наш погляд, є концепція О.Бондарка, яка
базується на понятті ФСП. О.Бондарко, вчення якого ми поклали в основу
дослідження, визначає ФСП як „систему різнорівневих засобів мови
(морфологічних, синтаксичних, словотворчих, лексичних, а також
лексико-синтаксичних тощо), об’єднаних на основі спільності та взаємодії їхніх
семантичних функцій” [46, с. 22]. ФСП – це особлива двобічна єдність
(змістовно-формальна), що охоплює конкретні засоби мови з усіма особливостями
їх змісту та форми. В основі кожного ФСП лежить певна семантична категорія –
той семантичний інваріант, який об’єднує різнорідні мовні засоби та зумовлює їх
взаємодію. ФСК підкреслює семантико-категорійний аспект дослідження. Так, ФСП
оцінки базується на ФСК оцінки, яка об’єднує лексичні, фразеологічні,
словотворчі, синтаксичні засоби, покликані виконувати оцінну функцію.
Дослідження ФСП оцінки вимагає того типу аналізу, який можна назвати
моделюванням структури поля, або польовим структуруванням. Розв’язання цього
завдання передбачає з’ясування природи тих підходів, які використовуються в
рамках функціонально-граматичних досліджень.
У мовознавстві існують функціонально-граматичні описи, що ґрунтуються на
принципах „від форми до значення” (від засобів до функцій); „від значення до
форми” (від функцій до засобів) і об’єднання вказаних принципів на різних
етапах аналізу. Підхід, що базується на дослідженні „від форми до значення”,
прийнято називати семасіологічним, а „від значення до форми” –
ономасіологічним. Дослідження ФСП оцінки передбачає аналіз, що синтезує ці два
принципи, адже, як слушно зауважує О.Бондарко, „встановивши за допомогою форми
відоме значення, категорію, дослідник змушений пройти зворотній шлях – і з
погляду знайденої категорії знову переглянути весь матеріал зовнішніх виявлень
думки в мові” [46, с. 15].
ФСП оцінки ми розуміємо як коло різнорівневих мовних засобів, що знаходяться в
розпорядженні мовця, призначених для вираження семантики оцінки у всіх її
варіантах. Дослідження показало, що в структурі ФСП оцінки сучасної української
мови можна виділити такі концепти: схвалення / несхвалення, симпатію /
антипатію, згоду / незгоду, похвалу / осуд, подяку, бажання, зацікавлення,
докір, заборону, звинувачення, загрозу, критику та ін. Ці концепти об’єднуються
оцінною функцією – виходячи з певних норм, ідеалів, зразків, стандартів,
виражати ціннісне ставлення суб’єкта до об’єкта.
Кожне ФСП має вихідну ядерну систему та комплекс периферійних систем, які
виступають у ролі середовища
- Київ+380960830922