розділ 2. Із селян –
у націю, стор. 78.]).
У той час як в українському таборі відбувалося розмежування політичних сил,
польський табір, навпаки, консолідувався довкола прихильників поміркованої
проурядової орієнтації, яку уособлював галицький намісник М. Бобжинський та
угруповань автономістичної орієнтації, які представляли східногалицькі
консерватори та ендеки. У цих умовах польсько-єврейський електорат Галичини був
змушений вибирати між „блоком” намісника, до якого входили краківські
станьчики, демократи, людовці та „антиблоком”, який згуртував ендеків,
східногалицьких консерваторів та клерикальний „Центр”. Представники „блоку” та
польські соціал-демократи трактували українське питання крізь призму
австрійських державних інтересів, а це передбачало ряд поступок на користь
галицьким українцям, тоді як представники „антиблоку” намагалися залучити
українців до реалізації ідеї польської державності. Фінансуючи прихильників
намісника задля збереження політичної стабільності в краї, центральний уряд
сприяв поразці ендеків та східногалицьких консерваторів на виборах, що означало
зменшення їхнього політичного впливу/67/ [/67/ 567) 5 серпня 1911. № 172.]).
Незважаючи на вжиті місцевою владою заходи безпеки, під час парламентських
виборів 1911 р. Галичину все ж охопила політична та соціальна напруга. Для
запобігання конфлікту між польськими ендеками та українськими радикалами
галицька адміністрація ввела війська у Калушський повіт. Краківська Дирекція
поліції тимчасово перевела до Львова 40 жандармів, а до Перемишля – 15 /6/
[/6/ 568) оп. 1, спр. 2936, арк. 79.]). Гостре протистояння між народовцями та
русофілами виникло у с. Горуцько Дрогобицького та с. Устрики Сяноцького
повітів/7/ [/7/ 569) K. 2114, № 5758, 5320, 5529.]). Проте найтрагічніші події
розгорнулися у м. Дрогобичі, де 19 червня 1911 р. жандарми відкрили стрілянину
в натовп виборців, внаслідок чого загинуло 29 та було поранено близько
100 осіб/135, 175, 95/ [/135, 175, 95/ 570), стор. 87-91.; стор. 141.;
стор. 21-22.]).
У результаті парламентських виборів 1911 р. у Галичині польські демократи
здобули 12, консерватори – 22, ендеки – 10, людовці – 25, „Центр” – 2,
українські націонал-демократи – 18, радикали – 5, соціал-демократи – 1,
русофіли – 2 мандати/68/ [/68/ 571) 14 czerwca 1911. № 269; 17 czerwca
1911. № 273.]). У результаті співпраці русофілів з Радою Народовою,
народовецський табір не добрав до визначеного виборчим законом 1907 р. ліміту
три мандати – два у Жовківському та один у Турківському округах/42/ [/42/ 572)
Десятий період, 1911-1914, стор. 574.]).
Несподіваними були також результати виборів у всій Цислейтанії. Проурядова
Німецька християнсько-соціальна партія втратила провідний вплив у суспільстві,
у той час як кількість прихильників Австрійської соціал-демократичної партії та
національних партій збільшилася. Після виборів 1911 р. склад національного
представництва у парламенті виглядав так: 33,8% мандатів здобули німці, 24,1% –
чехи, 14,8% – поляки, 11,7% – українці, 3,8% – словенці, 2,5% – італійці, 1,8%
– хорвати, 0,7% – євреї, 0,3% – серби та ін./215/ [/215/ 573) rozdziaі XI. W
drugiej kadencji “Parlamentu ludowego” (1911-1914), str. 301.]).
Незважаючи на розходження у поглядах щодо тактики політичної боротьби,
представники УНДП та РУРП вирішили співпрацювати для досягнення спільної
національної мети. 16 липня 1911 р. у Державній Раді утворився Український
Союз*
[*Примітка. До нього вступили від Галичини –В. Будзиновський, С. Дністрянський,
С. Голубович, О. Колесса, Є. Левицький, К. Левицький, Л. Левицький,
Т. Окуневський, Є. Олесницький, о. С. Онишкевич, М. Петрицький, Є. Петрушевич,
Ю. Романчук, В. Сінгалевич, Т. Старух, Л. Цегельський, Г. Цеглинський,
о. Й Фолис, Л. Бачинський, М. Лагодинський, П. Лаврук, В. Стефаник та
К. Трильовський; з Буковини – М. Василько, А. Лукашевич, І. Семака, М. Спинул
та С. Смаль-Стоцький.], який об’єднав на автономних засадах три окремі клуби
від представників УНДП та РУРП із Галичини, послів з Буковини. Укладена між
клубами домовленість допускала існування відмінностей у тактиці політичної
боротьби, але одночасно вимагала підтримки усіма членами опозиційного статусу
Союзу в парламенті. Нову репрезентацію австрійських українців очолив
К. Левицький, а його заступниками були обрані М. Василько, Т. Окуневський і
М. Лагодинський. До Українського Союзу не увійшли соціал-демократ С. Вітик,
радикальні русофіли Д. Марков та В. Курилович/67/ [/67/ 575) 17 липня
1911. № 155.]).
Розпочинаючи роботу парламенту, 19 липня 1911 р. ряд національних представництв
– Чеський та Український Союзи, клуби хорватських, сербських та русофільських
послів традиційно виголосили свої політичні декларації. У „Заяві українських
послів стосовно державно-правового становища українського народу в Галичині та
Буковині” ще раз підкреслювалося, що галицькі та буковинські українці в межах
австрійської держави прагнуть національно-територіальної автономії, правової
рівноправності, а також протестують проти розширення галицької крайової
автономії, проти запровадження виняткових законів для Галичини та закріпленої у
виборчому законі невідповідної кількості парламентських мандатів для
української репрезентації/23/ [/23/ 576) XXI Session. 2. Sitzung, am 19. Juli
1911. S.15.]). Критикуючи цю заяву, русофільські посли Д. Марков і В. Курилович
не запропонували свого варіанту національної програми, а лише висунули вимогу
про визнання на державному рівні російської літературної мови/23/ [/23/ 577)
XXI Session. 2. Sitzung, am 19. Juli 1911. S.16-17.]).
Зважаючи на
- Київ+380960830922