РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Методи дослідження
Основним напрямком роботи є зменшення важкості перебігу клімактеричного
синдрому у пацієнток з дисгормональними захворюваннями молочної залози в
перименопаузі шляхом розробки диференційованих методів його лікування на основі
поглибленого вивчення морфофункціонального стану молочних залоз, вивчення
гормонального гомеостазу, стану вегетативної та центральної нервової систем та
вмісту маркерів аутоімунного процесу та пухлинного росту.
Обстеження жінок проводилося у Відділенні гінекології перехідного віку Міської
клінічної лікарні № 16 м. Києва.
Для діагностики та формування груп дослідження використовувалась антропометрія
та обчислювався індекс маси тіла (ІМТ) - співвідношення маси тіла в кілограмах
і довжини тіла в метрах, зведеної в квадрат [149].
Оцінка клінічних особливостей перебігу клімактеричного синдрому у обстежених
жінок проводилась шляхом обчислення індексу Куппермана (ІК) та менопаузального
індексу (МПІ) в модифікації Е.В. Уварової та В.П.Сметник після комп’ютерної
обробки даних, отриманих при заповненні спеціально розробленої анкети з бальною
оцінкою нейровегетативних та психоемоційних розладів [145].
Індекс Куппермана до 15 балів відповідає легкому ступеню клімактеричних
розладів, 15-29 балів - середньому, а ІК, що складає 30 балів і більше
відповідає тяжкому ступеню клінічних проявів клімактеричного синдрому.
Менопаузальний індекс відносно вегето-судинних розладів 10-20 балів відповідає
слабкому ступеню їх вираженості, 21-30 - середньому, більше 30 балів - тяжкому
ступеню вираженості вегето-судинних симптомів клімактеричного синдрому; для
психоемоційних розладів МПІ 1-7 балів відповідає легкому ступеню вираженості,
8-14 балів - середньому, а МПІ понад 14 балів відповідає тяжкому ступеню
вираженості психоемоційних порушень КС [145].
Жінкам досліджуваних груп проводилось поглиблене дослідження психологічного
статусу. Дослідження самооцінки проводилось за методикою Дембо-Рубінштейн в
модифікації Т.М.Габриял (1972), при який використовувалось 4 класичні
(здоров'я, інтелект, задоволеність життям, характер) та 4 додаткові шкали
(настрій, оптимізм відносно майбутнього, тривог, впевненість в собі) шкали.
Рівень тривожності визначали за допомогою шкали, запропонованої С.Д.
Спілбергером та адаптованої Ю.А. Ханіним (1978) [92], що складається з двох
підшкал: особистісної та реактивної тривожності. Ці дві шкали дають можливість
диференційовано оцінити особистісну та реактивну тривожність і виразити її в
балах. Обидві підшкали включають по 20 тверджень, які пацієнтка оцінює в балах.
Із суми балів відносно тверджень, що характеризують наявність тривоги,
віднімали суму балів, отриманих при оцінці тверджень про відсутність тривоги.
До отриманої різниці прибавляється число 50. При результаті 20-34 балів рівень
тривоги оцінювали як низький, 35-45 балів - середній, а 46 балів і вище – як
високий ступінь тривожності [92].
Для визначення емоційного стану використовувалась методика САН, основана на
інтерпретації даних, отриманих при заповненні пацієнткою спеціально розробленої
анкети. Кожна буква в назві анкети означає певний стан людини: С- самопочуття,
А - активність, Н - настрій. Пацієнтка на основі самооцінки по 9-бальній шкалі
кваліфікувала свій стан від вкрай поганого до дуже хорошого. У кінці
дослідження отримані сумарні результати розділяли на 10 (по кількості питань
щодо кожного стану) [151].
Дослідження темпу сенсомоторних реакцій, об'єму, розподілу та стійкості уваги
проводилось шляхом реєстрації часу виконання коректурної проби (закреслення
букв на спеціальних бланках з відміткою через кожні 60 секунд та реєстрацією
часу, витраченого на виконання всього завдання) та пошуку чисел за таблицями
Шульте [151].
Стан ВНС оцінювався за допомогою системи експрес-аналізу варіабельності ритму
серця “Кардіо-Спектр” (АОЗТ “Солвейг”). Аналіз отриманих кардіоритмограм
проводився шляхом обчислення статичних та спектральних показників, що
рекомендовані в якості Міжнародних стандартів Робочою групою Європейського
товариства кардіології та Північноамериканського товариства кардіостимуляції та
електрофізіології
Статистичні критерії:
Мо (с) – найбільш поширене значення R-R, що вказує на домінуючий рівень
функціонування синусного вузлу.
АМо (%) – число кардіоінтервалів, що відповідають діапазону моди і відображають
ступінь активації симпатичного відділу ВНС.
ВР (с) – варіаційний розмах – різниця між максимальним та мінімальним значенням
R-R кардіоритмограми.
ВПР (с –2) – вегетативний показник ритму дозволяє судити про зрушення
вегетативного балансу. Обчислюється за формулою:
ВПР= 1/МохВР
Чим менше ВПР, тим більша активація вагальної ланки вегетативного тонусу.
ІН – індекс напруги регуляційних систем (індекс Р.М.Баєвського) – відображає
ступінь централізації управління серцевим ритмом. Розраховується за формулою:
ІН= Амо,(2хВРхМо)
ВІ - вегетативний індекс Кердо :
ВІ= (1- Д/ЧСС)х100,
де Д - величина діастоличного тиску, ЧСС - частота серцевих скорочень за
хвилину.
Кількісна оцінка варіабельності серцевого ритму проводилась методом
спектрального аналізу, який здійснювався шляхом кардіоінтервалографії. При
спектральному аналізі виділяли три основні складові спектру: високочастотну
компоненту HL (High Frequency) (мс2) – [0,15-0,4 Гц], потужність якої
відображає активність парасимпатичної ланки ВНС, низькочастотну компоненту LF(
Low Frequency) (мс2) [0,15-0,04 Гц], що відображає активність симпатичної ланки
ВНС та дуже низькочастотну спектральну складову VLF (Very Low Frequency ) (мс2)
- [0,04-0,003 Гц], яка відображає активацію центральних ерготр
- Київ+380960830922