РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ
ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
У ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Аналіз сучасної практики соціалізації студентської молоді мистецько-педагогічних спеціальностей
Гуманізація навчально-виховного процесу в освітніх закладах актуалізує проблему особистісно-професійної готовності педагога до роботи з дітьми на гуманістичних засадах. Її вирішення неможливе без підвищення ефективності соціалізації майбутніх вчителів, пошуку і використання нових принципів, форм, методів виховного впливу, які б максимально враховували особливості сучасного періоду, глибокі зрушення в духовному житті, органічно вплітались у нову модель вищої школи. Принципи соціалізації у вищій школі мають набути рис індивідуального, проблемного, творчого процесу й здійснюватися за найактивнішої участі самих студентів.
Для нашого дослідження, в якому розглядається процес соціалізації студентів мистецько-педагогічних спеціальностей, важливим є й те, що концепція національного виховання передбачає як одне з головних завдань "художньо естетичну освіченість і вихованість особистості, ... вироблення вмінь власноручно примножувати культурно-мистецькі надбання народу" [114, 52]. Міністерством освіти і науки України було розроблено державні вимоги до сучасного педагога взагалі та фахівця мистецько-педагогічних спеціальностей зокрема [96, 15-16].
Протягом останніх десяти років проблема підготовки вчителя в педагогічному вищому навчальному закладі досліджувалась у таких аспектах: професіограма діяльності вчителя (А. Вербицький, О. Киричук, П. Кузьміна, В. Сластьонін, О. Щербаков та ін. [103; 210]); психолого-педагогічні основи успішної професійної діяльності вчителя (Ш Амонашвілі, В. Караковський, О. Кондратик, А. Чалов та інші); механізм професійної адаптації молодого педагога (О. Мороз, Г. Полєнова, І. Попов); методичні пошуки шляхів і засобів ефективного професійного становлення вчителя в умовах педагогічного вищого навчального закладу (Є. Білозерцев, Л. Спірін, Р. Хмелюк [224; 221]); динаміка процесу формування готовності випускників вищої школи до професійної діяльності (А. Войченко, В. Колупаєв, В. Нікітенко); умови професійної майстерності майбутніх учителів (Ю. Азаров, Г. Грінченко, І. Зязюн, А. Мудрик [9; 89; 153; 155 та ін.]).
Загальним твердженням у літературі є те, що процес соціалізації студентської молоді, взагалі, та студентів мистецько-педагогічних спеціальностей, зокрема, повинен бути спрямований на формування сучасного фахівця та громадянина.
Важливим чинником соціалізації студентів в педагогічному вищому навчальному закладі є система позанавчальної роботи, яка повинна забезпечити не тільки набуття майбутніми фахівцями спеціальних знань, умінь і навичок, які відповідають характеру педагогічної професії, але й розвиток у студентів особистісних якостей, зумовлених специфікою педагогічної праці.
Однією з умов забезпечення ефективності соціалізації є єдність загальнопсихологічного й морального розвитку майбутнього фахівця, тому, говорячи про готовність до вчительської праці взагалі й до естетичної освіти й виховання зокрема як про важливий показник професійного становлення випускника педагогічного вищого навчального закладу, необхідно розглядати в єдності його моральну й психологічну сторони. За даними психологічних досліджень ізольованого процесу розвитку психічних властивостей і моральних якостей особистості просто не існує. Становлення спеціаліста за роки навчання у вищому навчальному закладі передбачає розвиток у нього професійно значимих властивостей і якостей особистості, які становлять основу морально-психологічної, професійної соціалізації. С. Рубінштейн зазначав: "Метою повинна бути не одна лише формальна відповідність зовнішньої поведінки вимогам суспільства, не зовнішнє пристосування до них; метою повинне бути формування в людини таких внутрішніх устремлінь, які відповідають не букві, а духу моральних вимог суспільства, з яких у порядку внутрішньої закономірності витікала б моральна поведінка" [204, 138].
Так, на підставі соціологічного дослідження, проведеного серед учителів Ф. Гoнобліним, головними якостями педагога-фахівця було виділено: "здатність робити навчальний матеріал доступним учням, розуміння вчителем учня, творчість у роботі, педагогічний ... вольовий вплив на дітей, здатність організувати дитячий колектив, інтерес до дітей, змістовність і яскравість мовлення, його образність і переконливість, педагогічний такт, здатність пов'язувати навчальний предмет з життям, спостережливість (по відношенню до дітей), педагогічна вимогливість" [67, 237]. Близькими є й висновки в дослідженнях В. Бітуєва, який відносить до педагогічних здібностей "здібність розуміти дітей, уміння проникати в психологію учня; здатність робити навчальний матеріал доступним учням і вміння передавати свої знання їм; високий рівень розумової й пізнавальної діяльності вчителя; почуття нового; пристрасть до досліджень і науки; здатність організувати дітей у колектив і вести його; скромність і тактовність" [38, 205]. Він показав, що "встановлення правильних взаємин і характер спілкування з учнями головним чином залежить від рівня особистих якостей професійних здібностей учителя" [39, 19].
Незважаючи на те, що цим дослідженням майже сорок років, фактично весь навчально-виховний процес у педагогічному вищому навчальному закладі досі спирається на формування саме цих якостей у майбутнього спеціаліста. Однак цей перелік здібностей необхідний, але недостатній. При його реалізації в професійній діяльності школяр перетворюється на об'єкт освіти й виховання. Саме тому вчитель повинен уміти "подати" матеріал, зацікавити дітей, організувати колектив і т. ін. Природно, що й сам процес соціалізації студентів у педагогічному вищому навчальному закладі часто має подібний характер, тільки студент приймає на себе роль школяра, а викладач - учителя. Саме така практика особливо негативно впливає на проце