Методика розвитку пізнавальних інтересів учнів 5-8-х класів у процесі вивчення історії України

РОЗДІЛ 2 .........................................................................
МЕТОДИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ
ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО
ВІКУ (5-го та 7-8-го класів) НА УРОКАХ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
2.1. Розвиток пізнавальних інтересів на уроках історії в
практиці сучасної школи .............................................
2.2. Педагогічні та методичні особливості розвитку
пізнавальних інтересів учнів середнього шкільного
віку (5-го та 7-8-х класів) .............................................
2.3. Хід та результати експериментальної роботи з
методики розвитку пізнавальних інтересів учнів
середнього шкільного віку (5-го та 7-8-х класів)
на уроках історії рідного краю ......................................
ВИСНОВКИ .....................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................
ДОДАТКИ ........................................................................
12
12
42
55
66
66
120
128
168
173
200 ВСТУП
Актуальність теми. Розбудова української системи освіти на засадах демократизації, гуманізації, цінності особистісного розвитку людини зумовлює особливу актуальність проблеми методики розвитку пізнавальних інтересів учнів.
Спрямованість української школи на виявлення і розвиток творчого потенціалу всіх учасників навчально-виховного процесу визначено у найважливіших документах, які було створено за роки незалежності. Суттєве реформування системи освіти визначається Державною національною програмою
"Освіта"("Україна ХХІ століття") (1992), законом "Про освіту" (1996), законом "Про загальну середню освіту" (1999), "Національною доктриною розвитку освіти у ХХІ столітті" (2001) [1] та пріоритетними положеннями Болонської декларації.
Наше звернення до проблеми методики розвитку пізнавальних інтересів учнів 5-го та 7-8-х класів у процесі вивчення історії України зумовлене сучасними вимогами методики викладання навчальних дисциплін.
Аналіз науково-методичної літератури та практики викладання історії дав можливість виявити, що історико-педагогічний підхід є підставою для об'єктивного осмислення тенденцій і суперечностей розвитку методики викладання історії в цілому, розуміння закономірностей її поступу і напрямків подальшого вдосконалення. Зокрема, по-перше, він відображає залежність розвитку пізнавальних інтересів учнів середнього шкільного віку у процесі вивчення історії України від: а) застосування вчителями як традиційних, так і інноваційних форм і методів навчання; б) використання та розробки відповідних дидактичних матеріалів і засобів навчання з історії України для учнів 5-го та 7-8-х класів. По-друге - є складовою частиною загально-педагогічної професійної підготовки вчителя. По-третє - має свою специфіку, яка визначається особливостями і закономірностями розвитку методики викладання історії, удосконаленням змісту, форм та методів розвитку пізнавальних інтересів учнів у процесі вивчення історії України.
Сьогодні педагогічні дослідження, оперуючи психологічною закономірністю про перехід зовнішніх впливів у внутрішній стан особистості, в її свідомість, переживання, призводять до пошуку таких шляхів навчання і виховання, які б з великим ефектом трансформувались в ці внутрішні процеси.
Пізнавальний інтерес є ефективним джерелом самостійного здобуття знань. Він підвищує інтенсивність розумової роботи, мобілізує увагу, знімає втому - все це призводить до підвищення якості засвоюваних знань, до їх розширення і поглиблення (Архипов А.І.[2], Бауман Д.Е.[3], Беляєва Н.А.[4], Бондаревський В.Б.[5], Дайрі Н.Г.[6], Морозов М.Ф.[7], Морозова Н.Г.[8] та ін.).
Інтерес до діяльності впливає не тільки на характер діяльності, але і на особистість людини. Це доведено в дослідженнях таких вчених, як Ковальов А.Г.[9], Щукіна Г.І.[10], Іванов В.Г.[11].
Розвитку пізнавальних інтересів учнів, як психолого-педагогічній проблемі, присвятили свої праці Алексюк А.М.[12], Бабанський Ю.К.[13], Бондаревський В.Б.[14], Данилов М.А.[15], Лернер І.Я.[16], Махмутов М.І.[17], Онищук В.А.[18], Підкасистий П.І.[19], Скаткін М.Н.[20], Трайтак Д.І.[21], Щукіна Г.І.[22], Костюк Г.С.[23], Крутецький В.А.[24], Менчинська Н.А.[25], Морозова Н.Г.[26], Мясищев В.Н.[27], Пономарьов А.Я.[28], Рубінштейн С.Л.[29], Ельконін Д.Б.[30], Якобсон П.М.[31], Голант Е.А.[32], Короткова М.В.[33], Вагін А.А.[34] та інші педагоги та психологи.
Методичні особливості розвитку диференційованого навчання розкрито у роботах таких відомих вчених, як Богословський В.В., Кондюкова Л.М., Редько О.З.[35] та ін.
Ряд відомих українських вчених-істориків та методистів зверталися у своїх працях до проблем поглибленого вивчення історії, оновлення змісту шкільних курсів, вдосконалення методики викладання історії, а саме: інноваційні системи, технології та моделі навчання історії, педагогічні інновації навчання історії за комбінованою системою Гузика М., лабораторно-практичні роботи з історії України та ін. (Баханов К.О.)[36], оптимальне поєднання класної, групової та індивідуальної роботи учнів на основі врахування їх пізнавальних можливостей (Булда А.А.)[37], інтерактивні методи навчання історії (Пометун О.І.)[38], методичні засади самостійного навчання, формування історичного мислення, диференціація процесу формування знань на основі структурування змісту навчального матеріалу, особливості вивчення історії учнями середнього та старшого шкільного віку, робота з історичними документами (Сотничен- ко В.М.[39], Ладиченко Т.В.[40], Малій О.В.[41], Турченко Ф.Г.[42]) та ін.
Дослідженню проблем розвитку історичної освіти присвячено роботи Булди А.А. (практична підготовка вчителів історії в педагогічних навчальних закладах