РОЗДІЛ 2
ПОЕТИКА ДІМЧО ДЕБЕЛЯНОВА
2.1. Трансформація літературної моделі: традиції та інновації
Дімчо Дебелянов був присутнім у болгарському літературному житті близько десяти років. Справжнім початком творчості Дебелянова були вірші, що з'явилися у 1906 - 1907 рр. у "Съвременост", "Из нов път", "Български зборник". Вони свідчили про амбіцію творчого утвердження, коли поет починає жити свідомістю митця, який прагне розкрити перед людьми власні думки, почуття. Про ці свої спроби і обставини, що їх спричинили, Дебелянов пізніше напише у листі до Н.Лілієва: "Один час я вірив у віршування. Простір, який би розкрився переді мною, коли я вийду у світ, - думалося тоді, - cп'янить мене і дасть нових сил і прагнень" [цит. за 155; 6]. Дебелянов тоді вже жив у Софії, де були зібрані найкращі літературні сили, і нема сумніву, що нове "професійне" середовище впливає на нього.
Поезія Дебелянова глибоко увібрала у себе віяння часу. В ній перехрещуються тенденції, особливості та суперечності епохи і літературного розвитку. Особистість митця носить у собі ці суперечності й впливи, по-своєму трансформує їх і вони як неповторні дебелянівські образи нашаровуються в його творах.
Дебелянов не належав до тих авторів, хто виставляє на показ власні поетичні амбіції, гучно маніфестує своє "вірую". На початку інтерв'ю газеті "Вечерна поща" (№2874 від 9.09.1909 р.), в якому його запитують про сповідувані естетичні ідеї, він із надзвичайною скромністю та соромливістю зазначав: "Я відповідаю з певним сум'яттям, оскільки не розумію, що важливого і цікавого може бути у сказаному мною". Але, як зазначає Г.Марков, Дебелянов - "творець із внутрішньою самоповагою, впевненістю у своїх художніх можливостях і прагненням до творчого самоствердження. Він свідомо шукав власний шлях у мистецтві, переосмислював минуле й майбутнє, щоб зробити відповідні висновки і виробити свою естетичну програму" [155; 28].
Дебелянов виходив із розуміння, що література повинна відповідати духу та запитам часу, зрозуміло, не лише в сенсі суспільних ідей, а й художніх стилів і естетичних принципів. Зміна соціально-політичних умов вимагає, на його думку, зміни й естетичної сутності літератури. Дебелянов високо цінував заслуги Х.Ботева і А.Константінова як виразників своєї епохи, як творців-громадян. Але тоді, в добу Відродження і 90-х років ХІХ ст., головним завданням літератури було служіння "правді і свободі", створення утилітарного і корисного мистецтва. "А на початку ХХ ст. - підкреслював у своїх літературних нотатках Д.Дебелянов - романтика гайдуцтва вже віджила своє, зламалася скрипка соціальної поезії. Прийшов час творити вищі духовні цінності, які повинні задовольняти лише естетичні потреби... Сьогодні боротьба за правду і свободу перенесена на інший терен" [66; 167]. Цей "інший терен" - створення художніх цінностей, позбавлених "баласту" утилітаризму і соціально-суспільних завдань. Болгарська література, на думку митця, повинна піднятися на новий щабель, щабель сучасного їй європейського мистецтва. Вона повинна розкривати ті людські риси, які в минулому не приваблювали увагу поетів, проникати в сутність найскладніших душевних процесів, до психологічного та естетичного багатства сучасної людської особистості.
Зрозуміло, що Дебелянов рушив новим шляхом, який різниться від шляху, обраного Ботевим, Вазовим, Константіновим. І таким шляхом стає для нього символізм. У символістичній творчості він вбачав взірець справжнього модерного мистецтва і його власні поетичні зусилля почали спрямовуватись у цьому напрямку.
За спогадами сучасників, ще під час навчання Дебелянов із захопленням читав і розповсюджував вірші російських символістів Бальмонта, Бєлого, Блока, Іванова; перекладав твори західноєвропейських модерністів (між ними і декадентський роман П.Луїса "Афродита"), вибирав епіграфами до власних творів цитати з їхніх віршів. Найбільше захоплення у нього викликала творчість французьких символістів. Ще 1909 року в інтерв'ю газеті "Вечерна поща" він заявляє, що "нові французькі поети" навіть ще мало відомі, можуть викликати "захоплену любов". Під "новими французькими поетами" він має на увазі символістів - Верлена, Маларме, Самена, в яких він вбачає взірець служіння "мистецтву як самоцілі й самоцінності" [155; 29].
Цілком природнім був вплив французької поезії на ранню творчість Дебелянова, який проявляється у запозиченні деяких образів і мотивів, використанні характерної для французького символізму зображувально-експресивної поетичної системи, ноток песимізму тощо.
У своєму есе "Безвільний володар спогадів" (опублікованому як передмова до двотомного видання Дебелянова, яке побачило світ 1970 року) З.Петров робить цікаве і влучне зауваження: "Поет розкривається не лише тим, що він сповідує у формі віршів, але й тим, що він цитує. І все це не лише цікавий поетичний і психологічний прийом, це засіб для психологічного самозображення. Візьміть епіграму Самена, вірш Блока, порівняння з відомим героєм Якобсена, і ось Ви отримуєте внутрішній образ поета, загадку його неповторної індивідуальності" [74; 4]. Не будучи надзвичайно ерудованим митцем (дослідники інколи навіть підкреслюють його "відчуження" від "культурної" поезії, яку створюють П.Славейков, П.Яворов, Т.Траянов [101; 100]), Дебелянов усе ж створив поезію, сповнену численними епіграмами, посвятами, прямими і прихованими цитатами з авторів - переважно французьких і російських кінця ХІХ - початку ХХ століття. Ш.Бодлер, Ж.Мореас, П.Верлен, Е.По, Ф.Жамм, Й.Якобсен, А.Блок і ряд інших творців тим чи іншим чином вплинули на творчу еволюцію Дебелянова: образи, мотиви і навіть цілі фрагменти їх поетичного доробку були включені в оригінальну структуру поезії Дебелянова.
Але, як зазначає С.Ігов, у способі, за яким Дебелянов вплітає літературні ремінісценції до своєї лірики, бачиться щось нове, порівняно з творами П.П.Славейкова і П.Яворова, навіть у порівнянні з "Пантеоном" Т.Траянова [101; 100]. У