РОЗДІЛ II
ДУАЛЬНА СХЕМА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕБАЧЕННЯ
В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ ТА США І МІСЦЕ
В НІЙ ГРОМАДСЬКОГО ТБ
2.1. Американський і європейський шляхи розвитку
телебачення та їх еволюція
Не викликає заперечення той факт, що сучасне суспільство збагатилося науковими відкриттями і досягненнями, які створили умови для якісно нового життя людини. А саме людство, як вважає російський дослідник В.Єгоров, "зараз наблизилось до тієї епохи, коли воно буде "усеведючим" та "всечуючим". Питання полягає в тому, що саме воно буде бачити і чути" [41, с. 213]. І чи стане телебачення суспільно корисним явищем.
Насправді це залежить від самого суспільства та його здатності керувати процесами духовного спілкування, вибудовувати економічні та культурні відносини в інтересах добробуту людей. Як відомо, демократія - це процес, а не стан. Боротьба за демократичні інформаційні права та свободи, зокрема свободу засобів масової інформації, від надмірного контролю держави, є нескінченною. Російський дослідник В.Монахов характеризує її таким чином: "Це як поїздка на велосипеді. Як тільки суспільство трохи відпускає інформаційні педалі, як одразу ж опиняється в інформаційній ямі чи тупику" [100, с. 34]. Через це дослідник висловлює сумнів у точності визначення мас-медіа як "четвертої влади". На його думку, таке визначення могло бути доречним, коли СРСР був партійною державою, коли всі владні важелі знаходилися в одних партійних руках. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства ЗМІ мають поступово трансформуватися з інститутів держави на інститути суспільства. І таким чином "перетворитись із державної присяжної номер чотири на нормальний суспільний інститут, який має владу авторитету, а не авторитет влади" [100, с. 34].
В основі розвитку демократичної мовної політики знаходиться головний принцип: ефір має належати людям і функціонувати на їх користь. Наслідком буде вирішення надважливого завдання соціальної інформатизації суспільства.
У першій поправці до конституції США зазначається: "Конгрес не має права приймати жодного закону, ... який обмежує свободу слова чи свободу друку" [180, c. 15]. Однак в американських колоніях і в перші роки виникнення американських штатів існували закони, що карали за підбурюючий до заколоту пасквіль. Насправді ці закони карали громадян за критику уряду. За іншими законами, карали за висловлювання та публікації, які не мали суспільного значення.
Сьогодні пропагандистські технології у відносинах між владою і суспільством за посередництва засобів масової інформації - явище досить поширене. Однак, на наш погляд, доречніше про нього говорити лише в окремих випадках, коли мова йде про недемократичну організацію суспільного життя, яка за сучасних умов не має ніякої перспективи.
Якщо розглядати правову систему, в якій свобода слова і свобода преси не може буди порушена діями влади, то виникає питання: чи існує якась можливість регулювання усного чи друкованого слова, а разом з тим і можливість пропаганди культу особистості чи власне влади?
М.Прайс виділяє щонайменше три основні регульовані форми телебачення. Перша форма - це державна монополія на володіння й управління засобами масової інформації. За таких умов державні органи контролюють усю систему ЗМІ безпосередньо, мають чудову нагоду тримати під своїм контролем не лише телеканали, а й здійснювати вплив на формування громадської думки за їх посередництва. Без дозволу чи згоди держави привселюдно не можна сказати жодного слова.
Друга форма - суспільна монополія. У цьому випадку ЗМІ (найчастіше електронні засоби мовлення) знаходяться не у приватному, а в суспільному володінні; однак керівники мають автономію і виконавчій чи законодавчій владі прямо не підпорядковуються.
Третьою формою є приватна власність, яка так чи інакше підпадає під систему державного регулювання; причому його ступінь відрізняється у різних державах і на різних стадіях розвитку [118, с.58].
Сьогодні досить поширеним є явище, коли ці форми поєднуються в різних варіантах, впливаючи одна на одну. Разом із тим суспільні монополії в чистому вигляді зустрічаються все рідше. Тому можна зробити висновок, що збільшується числа змішаних систем, так званих дуальних, при яких приватні мовники співіснують із суспільними, а тому й пропаганда під виглядом соціальної функції телебачення все частіше виявляє себе в телеефірі.
Сьогодні європейські дослідники вважають, що оптимальним поєднанням приватних і суспільних засобів масової інформації є конкурентноспроможні приватні ЗМІ, які без перешкод можуть виходити на ринок. Однак усі науковці, за винятком хіба що найбільших прихильників приватного сектору, визнають за громадським мовленням важливу цивілізаційну функцію, що зберігається навіть за умов функціонування дуальної системи [118, с. 40-41].
Різні суспільства мали відмінні початкові умови. У Сполучених Штатах, наприклад, засоби масової інформації завжди розвивалися в умовах ринку, а суспільне мовлення використовувалось для компенсування "недоліків ринку". У Європі, навпаки, основою було саме суспільне мовлення, а приватний сектор з'явився для того, щоб створити ґрунт для виникнення реальної конкуренції, нових точок зору (не в останню чергу комерційних) [30, с. 28-29].
Разом із тим, різні моделі мовлення і поява нових технологій засвідчили, що зв'язок між ЗМІ та демократією набагато складніший, ніж здавалося раніше. Дійсно, були суспільства, де компанія, що вела мовлення, мала форму суспільної монополії, але при цьому сприяла поглибленню демократичних процесів. Однак автономні, тобто непідзвітні уряду, суспільні мовні компанії створювалися дуже рідко. Одна з них - британська мовна корпорація Бі-Бі-Сі. Вона не лише має повну редакторську самостійність, а й прагне до вираження у своїх програмах розмаїття думок.
У повоєнній Німеччині суспільне мовлення являло собою складну структуру, комітети якої представляли безліч інтересів, а суспільна система мовлення була утворена