РОЗДІЛ 2
РЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЇЇ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ
2.1. Поняття реалізації особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують природне існування фізичної особи
Внутрішня сутність правового регулювання суспільних відносин розкривається через форми дії права та форми реалізації права. Владні органи держави повинні не лише створювати нові норми та нормативні акти в правовій сфері, але й забезпечувати належний рівень їх реалізації. Юридично досконале правове регулювання суспільних відносин знаходить свій вираз не тільки в закріпленні на папері суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, але і у перетворенні їх у реальне життя. Норми права, порядок реалізації яких не регламентований, виявляються низько ефективними або навіть мертвими. Реалізація прав особистості є складовою частиною функціонування правового регулювання, тому не можливо розкрити сутність регулювання без розуміння поняття реалізації права, що є втіленням приписів правових норм в життя, тобто "матеріалізацією права" [189, с. 45]. Реалізація права "замикає процес правового регулювання" [140, с.13], вона є безпосереднім результатом процесу правового регулювання і виражається в поведінці учасників суспільних відносин [231, с. 76]. Широкий діапазон визначення цього поняття легко пояснюється тим, що в ньому переплітаються категорії юридичних та філософських наук. Вважаємо за необхідне зробити важливе застереження про те, що поняття реалізації розглядається в цій роботі як динамічна, а не статична, усталена категорія. Під реалізацією ми розуміємо процес, який знаходиться в постійному історичному русі. Враховуючи тему даного дисертаційного дослідження, автор не ставила за мету дати визначення "реалізації права", а тому звернемось відразу до його суті.
Поняття реалізації настільки широке за своїм змістом, що включає в себе здійснення, охорону та захист. Ми згодні з тим, що здійснення особистих немайнових прав є однією із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридично значущі діяння (дії або бездіяльність) безпосередньо або через інших осіб, трансформує об'єктивно існуюче право у вигляді норм права в право суб'єктивне у вигляді створених для себе прав та обов'язків [230, с. 230]. Отже, здійснення особистого немайнового права, що забезпечує природне існування фізичної особи, включається у поняття реалізації.
Для з'ясування сутності категорії "реалізація" вважаємо за потрібне звернутись до аналізу його складових, а саме регулювання, охорони та захисту. Зазначимо, що ми не згодні з тим, що етимологічно "охорона" і "захист" є близькими [192, с. 65]. Сутність проблеми співвідношення понять охорони та захисту полягає в тому, що охорона є більш широким поняттям, порівняно з правовим захистом, і останнє може охоплюватися першим. Увагу слід звернути саме на можливість такого охоплення, а не на його обов'язковість. "Охорона - це встановлення загального правового режиму, а захист - заходів, що застосовуються, коли необхідне поновлення чи визнання...прав і захист інтересів" [109, с. 53]. Під охороною розуміються заходи, спрямовані на розвиток цивільних прав в їх непорушному вигляді, відновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, попередження порушень прав та обов'язків, на усунення причин, що їх породжують. Охорона, в такому широкому розумінні, сприяє процесу реалізації прав і охоплює поняття захисту. Захистом є примусовий спосіб здійснення права, яке попередньо було порушене. Думається, що правий В.О. Тархов, який відмічає, що "охорона кожного права існує постійно та має на меті забезпечити його існування, не допустити його порушення. Звернутись до захисту необхідність виникає лише при порушені права, його оспорюванні чи погрозі порушення" [215]. Іншою відмінною ознакою є та, що охороняються, як правило, відносно невизначені суб'єктивні права невизначеного кола суб'єктів. Захист є завжди чітко індивідуалізованим.
Охорона починає свою дію вже з моменту встановлення обов'язків. Їх належне виконання є засобом реалізації права і гарантією їх здійснення. Лише у випадку невиконання (неналежного виконання) обов'язку виникає необхідність приведення у дію механізму забезпечення виконання обов'язку - механізму захисту. І у випадку охорони, і у випадку захисту виникає правовідношення.
Державна охорона особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, виражається в тому, що держава зобов'язана створювати умови, щоб кожна особа могла в рамках існуючого правового поля самостійно реалізувати та, при потребі, захистити свої особисті немайнові права та законні інтереси. Одним з прикладів нормативного підґрунтя цього принципу може бути ч. 3 ст. 49 Конституції України: держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. З точки зору публічно-правової охорони цих прав на перший план виступає обов'язок держави утримуватися від вчинення певних дій, тобто не втручатися в особисту сферу кожної людини, яка знаходиться поза рамками зобов'язань перед державою. З іншого боку, "держава бере на себе обов'язки в необхідних випадках своїми позитивними діями забезпечити захист особистих свобод громадян від протиправних посягань з боку окремих органів держави, посадових осіб, громадян" [138, с. 176-177].
Державна охорона застосовується не лише в сфері особистих немайнових прав, але й в інших підгалузях (інститутах) цивільного права. Відмінною рисою є те, що в першому випадку він має пріоритетне значення, оскільки без правової охорони таких прав, як права на життя і здоров'я, втрачає сенс будь-яке регулювання, охорона та захист майнових прав.
Правовий захист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, виражається в здійсненні активних дій, спрямованих на захист порушених особистих немайнових прав в порядку, передбаченому законом.
Захист відбувається в двох формах, які традиційно називають: юрисдикційна і неюрисдикційна [109, с. 55; 96, с. 282; 86, с. 16]. Під формо