РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
2.1. Методи зниження ризику фінансування
Фінансування має справу з коштами, отриманими для покриття витрат. Саме ця
форма фінансової діяльності в теорії управління ризиками називається
фінансуванням ризику [9]. Методи фінансування ризику спрямовані на компенсацію
витрат і збитків, які трапляються навіть за ефективного управління ризиками,
але, звичайно, такі витрати будуть меншими, ніж коли управління ризиком взагалі
немає або воно не ефективне.
Задача фінансування ризику полягає у забезпеченні економічної можливості
компенсації матеріальних збитків внаслідок несприятливих випадкових подій,
таких як: втрата майна; відповідальність за зобов’язаннями; фінансові витрати і
збитки персоналу; відповідальність за збитки, завдані третім особам. До етапів
фінансування ризику входять:
- визначення ризику;
- оцінка впливу ризику від кожного класу подій;
- оцінка повного збитку внаслідок втрат за визначений період і максимального
розміру найбільших втрат;
- оцінка економічної можливості заміни або відтворення майна, яке втрачено
внаслідок тієї чи іншої події;
- заходи щодо наповнення грошових фондів для покриття втрат.
Витрати на ризик підприємств визначаються як повні річні витрати:
- на покриття збитків;
- на регулювання ризику.
Повні витрати поділяють на прямі й відносні (рис. 2.1). Прямі витрати, як
правило, легко оцінити, це витрати через:
- переривання ділової активності;
- зменшення ринкової ціни вартості капіталу;
- збільшення страхових премій;
- травматизм персоналу.
При цьому слід зважити на ті обставини, що в сучасному суспільстві масштаби
ризику постійно зростають у бік збільшених витрат [31]. Це відбувається через
взаємозалежні чинники, такі як: ускладнення виробничих процесів; зростання
технологічної взаємозалежності; швидка зміна методів виробництва, тощо.
Додаткові наслідки багатьох з них пов’язані з темпами змін, що відбуваються в
більшості сфер людської діяльності.
Оскільки ризик і невизначеність є функціями непередбачених змін, то великі
зміни призводять до збільшення сфери дії ризику. Наслідком швидких змін
зростання ризику є збільшення сукупного матеріального збитку, до якого входять
два види витрат:
- матеріальні;
- організаційно-адміністративні.
До першого виду входять: втрата майна, відповідальність за зобов’язання,
фінансові втрати і збитки і т.ін. Витрати другого виду пов’язані із заходами
щодо зменшення несприятливих подій (або запобігання їм). Для прикладу можна
назвати систему безпеки для машин і обладнання, техніку безпеки виробничих
процесів, навчання персоналу тощо.
Результат несприятливих подій може бути виражений у грошовій формі. Це може
бути вартість активів, але він може бути виражений і іншими фінансовими
характеристиками підприємства, наприклад, дохідністю. Тому на сучасних
підприємствах, незалежно від форми власності метою управління фінансами є
максимізація цінності їх активів.
Рис. 2.1 Схема витрат на фінансування ризику будівельних організацій
Отже, мета вкладення в управління ризиком полягає у захисті доходу, який
генерується активами підприємств. Це досягається двома шляхами: шляхом
зменшення потреби в зміні майна і шляхом збереження дохідності завдяки
можливості компенсування збитків. Витрати на управління ризиком можуть бути
оцінені так само, як і інші витрати, але вони повинні відповідати тому самому
критерію збільшення вартості активів. Водночас програма фінансування ризику має
спиратися на програму управління ризиком.
Підприємство повинно також аналізувати й систематизувати втрати, які відбулися,
щоб зорієнтуватися в часі, необхідному для компенсування втрат, з точки зору
шляхів спрямування грошових засобів за будь-яких наслідків. При цьому час,
потрібний для спрямування грошових засобів на компенсацію втрат, оцінюється для
кожного джерела фінансування окремо. Як правило, методи фінансування ризику
поділяють на:
- не страхові методи передачі ризику;
- збереження ризику;
- страхування.
Методи першої групи – це діяльність щодо передачі частки ризику третій особі.
Як правило, це обумовлюється у конкретній угоді, яка передає або діяльність,
пов’язану з ризиком, або фінансову відповідальність за втрати, пов’язані з цим
ризиком.
Методи другої групи – це прийняття на себе наслідків ліквідації несприятливих
подій і компенсації за рахунок власних коштів. Підприємство може прийняти
рішення зберегти ризик втрат, якщо страхування виявляється не найкращим методом
фінансування ризику або коли воно неможливе чи небажане.
Створення механізмів фінансування витрат на покриття збитків, які виникають у
процесі діяльності підприємств – один із складників управління ризиками.
Важливість цього компонента зростає із зростанням масштабів витрат на покриття
або компенсацію ризиків, з якими має справу підприємсмтво.
Високий ступінь ризику інвестиційного проекту веде до необхідності пошуку
шляхів його штучного зниження. Рекомендується три методи зменшення ризику: його
розподіл між учасниками проекту; страхування; резервування коштів на покриття
непередбачених витрат.
Основними завданнями дослідження цієї проблеми є виявлення найсуттєвіших
чинників, що спричиняють ризики реальних інвестицій.
Якісний розподіл ризику передбачає, що учасники проекту приймають низку рішень,
які або розширюють, або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більше
ризиків учасники інвестиційних проектів намагаються покласти на інвесторів, тим
їх важче залучити. Тому при врегулюванні відносин між учасниками інвестиційних
проектів треба виявляти максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику
автори проекту згодні на себе взяти.
Інвестиційному проект
- Київ+380960830922