РОЗДІЛ 2
ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВИРІШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ
2.1 Загальні засади правового механізму вирішення
земельних спорів
Гарантоване і стабільне використання та охорона земельних ресурсів залежить від багатьох чинників, які безпосередньо закріплені в земельному законодавстві або ж випливають з його змісту. Тобто земельне законодавство передбачає певний механізм реалізації норм земельного права, який забезпечується передбаченою земельно-процесуальною формою. Відомо, що земельно-процесуальні відносини можуть виникати із правомірних дій уповноважених суб'єктів чи подій або із передбачених законом спірних ситуацій. У першому випадку вони носять характер регулятивних правовідносин, оскільки вони перешкоджають здійсненню суб'єктивних прав. У другому - їх варто іменувати як охоронні. Останні земельно-процесуальні відносини виникають у процесі вирішення земельних спорів.
Правове регулювання вирішення земельних спорів здійснюється правовими приписами, які закріплені в гл. 25 Земельного кодексу України. Сукупність названих приписів становить основу механізму, який задіяний в зазначеній сфері. Закріплення такого механізму в земельному законі свідчить про додаткові гарантії земельних прав суб'єктів.
Цей механізм як елемент загального механізму правового регулювання земельних відносин передбачає вирішення земельних спорів різними способами, які мають одну кінцеву мету: забезпечення реалізації прав на землю. Але за своєю сутністю та змістом ці способи характеризуються певною специфікою, що стосується суб'єктів, порядку та ін. В той же час їм притаманні і окремі загальні риси. З точки зору правового механізму окремий інтерес викликають саме загальні засади, які характеризують різні способи вирішення земельних спорів.
Перш за все для з'ясування самих способів вирішення земельних спорів необхідно дослідити співвідношення понять "спосіб вирішення спору", "захист права", "захист інтересу", які пов'язані між собою і так чи інакше стосуються земельних спорів.
У зв'язку з цим доцільно певною мірою абстрагуватися від поняття земельний спір та прийняти за основу спір про право як такий (у кінцевому рахунку земельний спір, як уже говорилося, становить собою правовий спір).
Виникнення спору полягає в тому, що конкретному суб'єкту стає відомо про фактичні або можливі дії (бездіяльність) іншого суб'єкта, якими порушуються його права, інтереси. Бажання суб'єкта захистити свої порушені права породжує спір. Тобто подання заяви чи позову щодо спору фактично свідчить не тільки про виникнення спору, а й про вираження волі та бажання заінтересованої особи захищати у встановленому порядку свої права та законні інтереси.
Волевиявлення щодо вирішення спору може бути легалізоване не лише за допомогою подання заяви, пред'явлення позову, а й шляхом здійснення певних дій (заходи оперативного впливу, самозахист тощо). Вказані дії або звернення з відповідним документом адресуються саме тій особі, яка, на думку першої, допустила порушення її прав та є другою стороною спору.
Спір - це процесуальна категорія, а тому його характеризують певні стадії, які вказують як на його стан, так і на розвиток у часі. Незалежно від того, хто і яким чином буде вирішувати спір (в судовому чи в іншому порядку), уявляється, що започатковує спір відповідні позов чи заява, що свідчить про волевиявлення суб'єкта. Заява чи позов фактично покладені в основу початкової стадії.
Стадія заяви щодо спору формалізує останній і започатковує механізм захисту порушених прав. Цей механізм має свою специфіку як за своєю структурою, засобами, що використовуються, так і за своєю динамікою. У зв'язку з цим в літературі іноді слушно зазначається, що він становить собою індивідуально побудовану систему правових засобів і умов, спрямованих на досягнення кінцевої мети по юридичному і фактичному відновленню порушених прав [226, с.413; 258, с. 45]. Крім того, як справедливо наголошується, головне у механізмі правового регулювання - це забезпечення ефективності впливу права на суспільні відносини. Ефективність правового регулювання - це є доцільність та результативність правових заходів і юридичних норм [258, с.57].
Механізм захисту прав можна уявити структуровано: як рух від одного етапу до наступного, від досягнення конкретного проміжкового правового результату до реалізації його на наступному етапі. Реалізація правового механізму відбувається по певній нормативно заданій схемі (процедурі). Ця схема, як іноді підкреслюють, обов'язково передбачає конкретні засоби, етапи та умови, які повинні вступити в дію [26, с. 17].
В будь-якому правовому спорі (в тому числі і земельного) обов'язково існує припущення суб'єкта про порушення його суб'єктивних прав та інтересів. Вирішення спору і полягає саме в розв'язанні колізії інтересів та визначенні, які з них є превалюючими і підлягають обов'язковому задоволенню, а які залишаються незадоволені. Іншими словами, вирішення правового спору передбачає: 1) встановлення дійсних взаємовідносин суб'єктів спору; 2) правову характеристику їх взаємовідносин; 3) побудову оптимальної правової моделі правовідносин; 4) визначення способів реалізації цієї моделі.
Вирішення правового спору обов'язково пов'язане з певним способом захисту суб'єктивних прав.
Спосіб захисту прав (в тому числі земельних) в юридичній літературі часто визначається як вид можливого впливу на зобов'язану особу [194, с. 117; 228, с. 67].
Під способами захисту прав іноді розуміють передбачені законом засоби, за допомогою яких можуть бути досягнуті припинення, запобігання, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсація збитків, завданих порушенням права [30, с.11]. Погоджуючись в цілому з такою думкою, можна виокремити основні ознаки способів захисту права. По-перше, їх мета - усунення перешкод у здійсненні права. По-друге, спрямованість певних заходів на конкретну особу, яка чинить зазначені перешкоди. По-третє, коло способів