РОЗДІЛ 2
Інституціоналізація соціального
захисту населення України в сучасних умовах
2.1. Обґрунтування структурно-діяльнісної моделі соціальної політики
За Конституцією України принцип соціальної держави є одним з основних принципів
її державного ладу [1, ст.3]. Він полягає в тому, що держава є і має бути
виразником, представником і захисником інтересів як усього суспільства, усього
народу, тобто публічних, загальних інтересів, так і інтересів кожної людини і
громадянина.
Відповідно до ст.3 Конституції, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави. Найбільш повно соціальний характер держави виявляється в
системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених і
закріплених Конституцією (ст. 43-49), та в системі їх гарантій.
Соціальна держава має створювати умови для забезпечення громадян роботою,
перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитковий
мінімум, сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти
найману працю, піклуватися про освіту, культуру, сім’ю, охорону здоров’я,
поліпшувати соціальне забезпечення тощо.
Держава покликана боротися не з багатством, а з бідністю та стимулювати
розвиток соціальної функції приватної власності. Необхідно надати соціальну
орієнтацію (спрямування) всій економічній політиці держави, не перекреслюючи
при цьому конкуренцію й економічну свободу, заохочуючи індивідуальну
ініціативу.
Ідеї демократичної держави були сформульовані в тому чи іншому вигляді
практично з моменту виникнення держави й існують вже тисячі років. А от теорії
і практика соціальної держави є порівняно новим явищем. Поняття “соціальна
держава” з’явилося у конституціях ряду країн (ФРН, Франція, Італія та ін.)
переважно після другої світової війни. Воно означало не лише збільшення кола
соціально-економічних прав громадян, а й створення системи або систем їх
гарантій [169; 192; 196].
Незважаючи на те, що у першому розділі дисертації наведено визначення
соціальної держави, зміст якого відповідає нашій позиції, слід зауважити, що
єдиного, загальноприйнятого визначення цього інституту немає, оскільки вельми
різняться уявлення про коло його завдань. Не викристалізувалася і
загальноєвропейська модель такої держави, хоча разом із поглибленням інтеграції
(особливо, її соціального виміру) спостерігається рух європейської спільноти у
цьому напрямку.
Завдання соціальної держави постійно ускладнюються. Зараз вони поширились вже
на систему соціального забезпечення та соціального страхування, охорону
здоров’я, сімейну та житлову політику, освіту, професійне навчання та
перепідготовку. Соціальне законодавство західноєвропейських держав весь час
розширюється та оновлюється – у відповідності зі змінами умов життя та
внутрішньої ситуації в окремих країнах.
Взагалі, періодом розквіту ідеї панування соціальної держави прийнято вважати
кінець 40-х – середину 70-х років ХХ століття – час, коли економічний бум
викликав небачений попит на робочу силу, який супроводжувався зростанням
заробітної плати та підйомом суспільного добробуту [див.: 70; 130; 196].
Але в середині 70-х років у Західній Європі почався спад кон’юнктури, а разом з
ним і досить різке гальмування економічного росту практично усіх європейських
держав. Економічна стагнація, зростання безробіття, особливо серед
висококваліфікованих верств робітників та службовців, а також демографічні
проблеми зменшили можливості фінансування соціальної сфери, помітно посиливши
опір подальшій експансії самої ідеї соціальної держави [211]. Критики
звинувачують соціальну державу в надмірній марнотратності, неефективності
соціальних послуг, оскільки, на їхню думку, вона не вирішує соціальні проблеми,
які накопичилися; зазначають, що її діяльність стала фактором зниження
конкурентоспроможності [13; 34]. Проте при цьому питання ставиться тільки про
“пристосування” або “перебудову” соціальної держави до умов реального розвитку
європейської співдружності, натомість демонтаж соціальної держави не тільки не
передбачається, але й не дискутується. Більш того, контент-аналіз вітчизняної
преси щодо умов прийняття України до європейської спільноти, який здійснювався
в контексті завдань дисертації, свідчить, що саме пристосування нашої держави
та її соціальної політики до критеріїв соціальної держави є однією з
найпоширеніших вимог західноєвропейських політиків.
Вважаємо за потрібне зазначити, що існуюча серед частини вітчизняних та
зарубіжних соціологів та економістів думка, мовби соціальна держава лише
перерозподіляє та вирівнює доходи, не відповідає дійсності.
Піддаючи критиці цю точку зору, німецький науковець Ганс-Юрген Урбан нараховує
у сучасних умовах чотири функції такої держави [111, с. 106].
1. Компенсаторна функція, або функція відшкодування. Ця функція обумовлена
двома тенденціями, які склалися протягом останніх тридцяти років. По-перше,
розширюється діяльність та росте зайнятість у різних секторах сфери послуг – за
умов одночасної поляризації їх оплати (наприклад, бум в інформатиці). По-друге,
збільшується чисельність самодіяльного населення з неоднорідним майновим
становищем (в Німеччині, наприклад, тільки 23 % цієї групи приймають участь у
пенсійному страхуванні).
Автор наполягає на тому, що система обов’язкового соціального страхування
повинна охоплювати всі форми зайнятості, а не тільки ті, що є традиційними для
даної краї
- Київ+380960830922