РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика хворих
У дослідження було включено 108 пацієнтів (91чоловік й 17 жінок) у віці від 41 до 73 років, у середньому (60,87 ? 0,88) року, які перебували на лікуванні в Одеській міській клінічній лікарні № 10. Основну групу склали 30 пацієнтів у віці 41 - 64 роки (середній вік 57,03 ? 0,94 роки), з яких 11 (36,67%) хворих на вазоспастичну форму стенокардії, 19 (63,33%) - стенокардію напруги II - III ФК відповідно до класифікації Канадського суспільства кардіологів, що поєднувалася з вазоспастичною формою стенокардії. Групу порівняння склали 24 пацієнта з ішемічною хворобою серця, стабільною стенокардією напруги II - III ФК у віці 62 - 73 роки (середній вік 66,5 ? 0,49 роки). Тривалість захворювання становила від1 до 5 років (у середньому 1,96? 0,21 року).Контрольну групу склали 20 пацієнтів без клінічних і об'єктивних ознак дісліпідемії і ІХС.
Також у дослідження були включені 34 пацієнта, які перебували на лікуванні у відділенні судинної хірургії Одеської обласної клінічної лікарні, оперованих з приводу облітеруючего атеросклерозу судин нижніх кінцівок, у віці 44 - 72 ( у середньому 59,06 ? 1,39 року) років, у яких під час хірургічного втручання одержували фрагменти артерій нижніх кінцівок і проводили забір крові для тонкошарової хроматографії, після письмової згоди пацієнтів на проведення дослідження.
Діагноз ішемічної хвороби серця встановлювали на підставі стандартних клінічних критеріїв: наявності типових нападів стенокардії, даних анамнезу й інструментальних методів дослідження (ЕКГ, велоергометрія, добове моніторування ЕКГ) [55,60].
Діагноз вазоспастичної стенокардії встановлювали на підставі наявності спонтанних ангінозних нападів у спокої, у нічний або ранковий час, які купірувалися прийомом спазмолітиків або антагоністів кальцію, з підтвердженим за результатами добового моніторуровання ЕКГ зсувом сегмента ST з наявністю або відсутністю болючого синдрому в спокої, у нічний або ранковий час, при незначному прирості ЧСС (менш 10%). Для підтвердження діагнозу вазоспастичної стенокардії використовували холодову пробу [68,55].
У дослідження не включали:
* хворих з гіпертригліцеридемією 4,0 ммоль/л і вище;
* пацієнтів з вираженою гіперхолестеринемією (рівень загального ХС 10 ммоль/л і вище);
* осіб із захворюваннями печінки або з високим рівнем печіночних ферментів (для АЛТ, АСТ в 2 рази вище верхньої межі норми);
* хворих з рівнем креатинину вище 300 мкмоль/л;
* пацієнтів, які перенесли гострі стани (інфекції, інфаркт міокарда, травми, операції) у період менш 2 місяців до початку дослідження;
* осіб, що зловживають алкоголем;
* особи, що приймає препарати, що погано сполучаються зі статинами: фібрати, циклоспорин, антибіотики-макроліди, непрямі антикоагулянти, кетоконазол.
Всі хворі одержували терапію при ІХС: аспірин у дозі 100 мг на добу одержували 42 (78%) пацієнтів, блокатори кальцієвих каналів (амлодипін) 5-10 мг на добу (у середньому 8,06 ? 0,41 мг) одержували 36 (67%) пацієнтів, ?-блокатори (бетаксолол) 5-20 мг на добу (у середньому 11,11 ? 1,43 мг) - 18 (33%) пацієнтів, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (періндоприл) 4-8 мг на добу (у середньому 6,02 ? 0,46 мг) - 20 (37%) пацієнтів, при наявності нападів стенокардії напруги - сублінгвально 5мг нітрогліцерину. Оцінку ефективності лікування проводили на основі зменшення виразності ішемії міокарда по даним добового моніторування ЕКГ, суб'єктивних скарг хворого: зменшення кількості нападів стенокардії на добу, зниження добової потреби в нітрогліцерині, динаміки АД в пацієнтів з артеріальною гіпертензією ("дуже гарний" антигіпертензивний ефект - через 12 тижнів лікування АД не перевищувало 140/90 мм рт. ст.; "гарний" - систолічне АД (САД) знизилося на 10 мм рт. ст. і більше, а діастолічне АД (ДАД) на 5 мм рт ст і більше; "незадовільний" - зниження САД менш чим на 10 мм рт. ст. і або зменшення ДАД менш чим на 5 мм рт.ст.).
Симвастатин в дозі 20 мг на добу призначали пацієнтам після 4 тижнів дієтотерапії. Терапія симвастатином була запропонована всім пацієнтам, включеним у дослідження. Згоду на прийом симвастатин було отримано в 30 пацієнтів. Симвастатин призначали в стандартній дозі, незалежно від ліпідного спектра крові при надходженні в стаціонар відповідно до рекомендацій Американської асоціації серця. Через 12 тижнів, під час 2-го візити з основної групи вибуло 3 пацієнти, через 24 тижні, під час 3-го візити вибув ще 1 пацієнт. Всього, з основної групи вибуло 4 пацієнти за особистими обставинами. Із групи порівняння під час 2-го візити вибуло 2 пацієнти, під час 3-го візити вибуло 3 пацієнти. Всього, із групи порівняння вибуло 5 пацієнтів за особистими обставинами.
Ефективність терапії симвастатином оцінювали залежно від досягнутого рівня зниження загального ХС і ХС ЛПНЩ: успішна терапія - досягнення цільового рівня загального ХС 5 ммоль/л і нижче (відповідно до Європейських рекомендацій по профілактиці й лікуванню ІХС) і ХС ЛПНЩ 3 ммоль/л і нижче; частково успішна терапія - ціль не досягнута, але зниження рівня загального ХС перевищувало 10% від вихідного; безуспішна терапія - рівень загального ХС не знизився. Пацієнтам, у яких не були досягнуті цільові рівні загального ХС і ХС ЛПНЩ протягом 12 тижнів терапії симвастатином, було запропоновано збільшити дозу симвастатину до 40 мг на добу.
Для обліку результатів всі пацієнти вели щоденник, у якому відзначали кількість нападів стенокардії в тиждень і кількість таблеток нітрогліцерину, прийнятих за добу. Анкетування проводилося при первинному обстеженні хворого, потім протягом тижня через 11 і 23 тижні терапії.
Критеріями виключення хворих з дослідження були:
* підвищення рівнів АЛТ, АСТ в 3 рази вище верхньої межі норми після двох вимірів без наявності клінічних симптомів;
* підвищення рівня КФК в 5 разів над верхньою межою лабораторної норми, або при наявності клінічних