Розділ 2
ГЕОСТРАТЕГІЧНІ ПАРАДОКСИ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНИ ЗА УМОВИ
ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Важливою ознакою геостратегічної дилеми є невизначеність геополітичної
ідентичності України. З аналізу офіційних документів країни витікає висновок
відносно того, що наша держава не має чіткої програми геостратегічного розвитку
на перспективу 10-20 років, хоча Послання Президента України Л. Кучми Верховній
Раді (2003 р.), заяви нового Президента України В. Ющенко прямо вказують на цей
напрямок [218].
Проблема геостратегічного вибору ускладнюється тим, що правляча політична еліта
України є водночас і бізнес-елітою українського суспільства, метою якої є не
національні інтереси, а її бізнес-інтереси.
Відсутність інституту національної політичної еліти і створює цілу низку
геополітичних парадоксів України. Розгляд проблем геостратегічного вибору нашої
країни пропонуємо дослідити в межах парадигми національного інтересу та через
нього знайти точку рівноваги для зупинення геостратегічного маятника України.
Дослідження, що здійснює дисертант в цьому розділі базуються на об'єктивній
соціально-економічній моделі, згідно якої існує наша держава протягом своєї
незалежності. У підґрунті цієї моделі лежать дві підвалини: а) транзит
російських енергоносіїв та іншої сировини на Захід, б) фінансова допомога з
боку західних країн.
Розглядаючи ймовірні моделі інтеграції України дисертант пропонує звернути
увагу на те, що для розуміння можливості Росії перетворити Україну в колонію та
ЄС прийняти її в члени члена європейської спільноти, слід застосовувати існуюче
у математиці поняття необхідного і достатнього.
Необхідною умовою являється те, без чого відповідні дії не відбудуться. Але
необхідна умова може бути як достатньою, так і недостатньою. Якщо вона
являється недостатньою то та чи інша дія не відбудеться.
2.1. Атлантичний та європейський вимір ідентичності України:
від ідеалізації до реальності.
Глобалізація становить реальний зміст світового історичного процесу, в основі
якого лежить нова геостратегічна картина світу, нова система соціальних
зв’язків, пошук інноваційних напрямків та форм відносин між державами та їх
блоками.
Особливо це стосується молодої держави України, яка ще не має своїх
геополітичних традицій, своєї школи геополітики, досвідчених дипломатів тощо.
Визначення пріоритетів геополітичного розвитку України є прерогативою її
політичної еліти, котра з урахуванням всієї сукупності потенціалів держави має
визначити національні інтереси не тільки на сьогодні, а й на довготривалу
перспективу.
У своєму виступі на засіданні Верховної Ради Президент України Л.Кучма виклав
програму „Україна: поступ у ХХI століття”, в якій наголошується, що
„європейський вибір є базовою основою нашого подальшого розвитку” [104]. У
цьому документі зазначались головні вектори зовнішньоекономічної діяльності
України на перспективу. Пріоритетними є європейський (Західна Європа, Польща,
США), євразійський (СНД) та південно-східний (Балкани, Туреччина, країни
Сходу), що повністю збігаються з конфігурацією України, яка історично склалася
у геополітичному просторі, хоча в дійсності незаперечна перевага віддається
західному напрямку.
Історія розвитку української геополітичної думки свідчить, що західний напрямок
був завжди притаманний вітчизняним геополітикам. [див. 65; 111; 112; 113; 115
та інш.] Після досягнення незалежності України „європеїзм” практично став
геостратегічною доктриною держави.
У Посланні до Верховної Ради у 2002 р. Президент України Л.Кучма визначав
конкретні терміни набуття Україною в 2002 - 2011 рр. передумов повноправного
членства в ЄС:
2002 - 2003 рр. – набуття Україною членства в СОТ. Це слід розглядати як один з
пріоритетів зовнішньоекономічної політики України.
2003 - 2004 рр. - проведення переговорного процесу та підписання Угоди про
асоціацію України та ЄС.
2003 - 2004 рр. – проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної
торгівлі між Україною та ЄС.
2002 - 2007 рр. – приведення законодавства України у відповідність до вимог
законодавства ЄС у пріоритетних сферах.
2004 - 2007 рр. – виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про
асоціацію між Україною та ЄС.
2005 - 2007 рр. – проведення переговорного процесу та створення Митного Союзу
між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і
технологічних перепон у цій сфері.
2007 – 2011 рр. – повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та
копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.
2011 р. – створення реальних передумов для вступу України до ЄС [106].
Як видно, у Посланні Президента викладено комплекс проблем, які стоять перед
Україною на шляху до Європи. Точніше, можна сказати, що споконвічна мрія
українських геополітиків - „західників” стала офіційною метою державної влади.
На відміну від офіційної (оптимістичної) дати вступу України до ЄС, існує інша
дата (песимістична). Передумови вступу України до Євросоюзу будуть створені не
раніше 2020 року [77, с.19]. На нашу ж думку, конкретизація терміну вступу до
Об’єднаної Європи, буде недоречною тому, що в науковій літературі та офіційних
документах не вирішені концептуальні проблеми інституціоналізації
євроатлантичної інтеграції України. Суть полягає в тому, що політична еліта
України має чітко визначити яка модель інтеграції є найбільш придатною для
держави: атлантична (США, Канада) чи європейська (ЄС)?
З нашого погляду, європейська модель інтеграції України детермінована
об’єктивними факторами: по-перше, Україна за будь-яких обставин і за будь-яких
можливих змін залишається континентальною державою Європи, що й визначає
головний нап
- Київ+380960830922