Р О З Д І Л 2
ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ПРАВОВІДНОСИН ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО
СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ
2.1. Правовий статус фізичних осіб в системі загальнообов’язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття” правом на матеріальне забезпечення на
випадок безробіття та соціальні послуги наділяються фізичні особи, які належать
як до застрахованих (обов’язкова чи добровільно), так і незастрахованих – за
наявності певних умов. Особливістю соціального захисту населення від соціальних
ризиків безробіття й незайнятості в Україні стало те, що національна система
поєднує в собі страховий механізм захисту застрахованих осіб і нестраховий
спосіб надання трудової допомоги незастрахованим.
Усіх фізичних осіб, які потребують соціального захисту, об’єднує те, що вони
підлягають соціальному забезпеченню із спеціальних фондів у зв’язку з настанням
спеціального випадку або виконання певних професійних обов’язків. Як зазначає
Б. Сташків, залежно від організаційно-правової форми соціального забезпечення
фізичні особи поділяються на членів суспільства та працівників, що підлягають
соціальному страхуванню [171, c. 43] [173 [171] Сташків Б. Суб’єкти
правовідносин у сфері соціального забезпечення // Право України. – 2003. – № 2.
– С. 43.]. І хоча запропонована термінологія є недосконалою, вона дозволяє
акцентувати увагу на тій функції, яку виконує держава у суспільстві щодо тих,
хто не має доходу від суспільно-корисного заняття (а не лише роботи).
Суб’єктами соціально-страхових правовідносин на випадок безробіття є
застраховані особи (а у випадках, передбачених Законом, також члени їх сімей та
інші особи), страхувальники та страховик. Кожен з них наділений певними правами
і обов’язками, які можуть бути реалізовані із набуттям відповідної
правосуб’єктності. Різноманітні зв’язки об’єктивного права й суб’єктів
правовідносин найповніше можуть охарактеризовані через поняття правового
статусу, у якому виявляються усі основні сторони юридичного буття цих
суб’єктів. Найбільш розробленою у юридичній науці категорія правового статусу є
стосовно фізичної особи (людини, громадянина) [37] [174 [37] Див., наприклад:
Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. – М., 1997.], але вона
також може застосовуватися і для характеристики інших осіб.
М.І. Боднарук вважає, що правовідносини у своїй більшості мають абсолютний
характер. Це проявляється у тому, що одна сторона - носій суб'єктивного права
завжди "поіменно" визначена. Зобов'язаною ж стороною є "всякий і кожний".
Правовідносини в праві соціального страхування мають "поіменно визначеними"
усіх суб'єктів. Соціальне страхування і право на матеріальне забезпечення
виникає одночасно з виникненням трудових правовідносин як конкретизованого
конституційного права, передбаченого статтею 46 Конституції України. Вказівка в
законодавстві на те, що громадянин, вступивши у відносини про застосування його
праці, підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і
забезпеченню за рахунок його коштів, є одночасно і зверненням до органів, що
здійснюють соціальне страхування, і до підприємств, установ і організацій як
страхувальників [26, c. 171] [175 [26] Боднарук М.І. Соціальне страхування в
Україні: правові аспекти становлення та розвитку. – С. 171.].
Учені, досліджуючи проблеми правового статусу, висловлювали різні, а часто і
протилежні погляди на його зміст, елементи, види [176 Бібліографію з цього
питання див.: Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная
дисциплина (современное состояние и перспективы развития в ХХІ веке). –
Харьков: АВГ-Пресс, 2000. – С. 105 – 114; Сташків Б.І. Теорія права соціального
забезпечення: Навч. посіб.- К.: Знання, 2005. – с.391-405; Занфірова Т.А.
Правове регулювання трудових відносин за участю роботодавця – фізичної особи.
Дис. канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2004. - С. 18
– 27.]. Заслуговує на увагу досить поширена як серед фахівців з теорії права
[3, c. 146] [177 [3] Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в
социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – С. 146.], так і окремих
галузей правої науки [200, c. 6–7; 102, с. 70–72] [178 [200] Ярошенко О.М.
Правовий статус сторін трудових відносин: Автореф. дис… канд. юрид. наук:
12.00.05 / НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 1999. – С. 6 – 7; [102] Право
социального обеспечения. Учебник. Изд. 2-е, перераб. и доп. / Под ред. К.Н.
Гусова. – М.: ПБОЮЛ Грачев С.М., 2001. – С. 70 – 72.] думка про визначення
правового статусу через правосуб’єктність, основні права та обов’язки, що
відображає загальні риси, притаманні будь-якому суб’єкту права. Цим самим
визначається – за яких умов особа визнається самостійним і рівноправним
суб’єктом, здатним реалізовувати власні усвідомлені потреби, інтереси і
прагнення, а також окреслюються межі тих дій і можливостей, які особа вчиняє і
використовує для досягнення поставленої цілі.
Основним суб’єктом правовідносин соціального страхування на випадок безробіття
є застрахована особа. Пункт 3 ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття” визнає застрахованими
особами найманих працівників, а у випадках, передбачених цим Законом, також
інших осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які постійно
проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України,
згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких
здійснюється страхування н
- Київ+380960830922