РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ І КЛІНІЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ
2.1 Методи обстеження хворих деформаціями перегородки носа
Як і перед кожним плановим хірургічним втручанням, проводили загальне і місцеве
обстеження хворих. Перед операцією дуже ретельно досліджували перегородку носа,
виявляючи характер, вид, ступінь, локалізацію її деформацій. Ступінь деформацій
перегородки носа визначали за такими ознаками, згідно з чим деформації
перегородки за величиною поділяються на три ступені:
1) незначне відхилення перегородки в сторону від серединної лінії;
2) відхилення перегородки, що доходить до середини між серединною лінією і
латеральною стінкою носа;
3) викривлення перегородки, що заходить за середину між серединною лінією і
латеральною стінкою носа чи дотикається з латеральною стінкою носа.
Крім звичайних передньої і задньої риноскопії, проводили огляд порожнини носа
дзеркалами оториноларингологічними з волоконним світловодом УМЗ. Ми
використовували їх також при інших дослідженнях (епіфарингоскопія,
мезофарингоскопія, гіпофарингоскопія, непряма ларингоскопія, отоскопія).
Перевага цього методу заключається в тому, що відпадає необхідність в лобному
рефлекторі, джерелі світла. Поряд з цим даний метод дозволяє добре оглянути
досліджувану ділянку. В ряді випадків застосовували зондування порожнини носа з
попереднім змащуванням лідокаїном, проводили анемізацію слизової оболонки
судиннозвужувальними середниками. Проводили огляд порожнини носа під
операційним мікроскопом. Використовували цей метод і для огляду вуха. За
допомогою операційного мікроскопа вдається виявити зміни, які не завжди можна
знайти неозброєним оком. Для вияснення стану приносових пазух проводили їх
рентгенографію. Це застосовували частіше в тих випадках, коли запідозрювався
синуїт у хворого. За показаннями виконували діагностичну пункцію
верхньощелепних пазух.
Окрім дослідження перегородки, досліджували інші відділи порожнини носа (носові
раковини) і носоглотку. Особливу увагу звертали на стан задніх кінців носових
раковин, глотковий і трубні мигдалики, тобто на ті елементи, які нерідко
поєднуються з деформаціями перегородки носа і мають велике значення в патології
слухової труби, приносових пазух, глотки і гортані.
При передній риноскопії вираженої гіпертрофії не відмічається, слизова оболонка
звичайного забарвлення. Діагноз допомагає поставити дослідження за допомогою
задньої риноскопії. При цьому ми звертаємо увагу на три ознаки:
розміри задніх кінців нижніх носових раковин збільшені, вони нерідко частково
прикривають і нижні відділи задніх кінців середніх носових раковин;
задні кінці нижніх носових раковин ніби подовжені, вони виступають дозаду з
порожнини хоан і лягають на верхню поверхню м’якого піднебіння;
поверхня і колір раковин змінені: у частини хворих вони мають нерівну,
дрібногорбикову поверхню, що нагадує ягоду малини (папілярна), у інших хворих
поверхня їх гладка (дифузна гіперплазія). Як правило, колір тканини з синюшним
відтінком.
Дифузну (гладку) гіперплазію задніх кінців нижніх носових раковин слід
диференціювати з збільшенням задніх кінців нижніх носових раковин, зумовленим
їх катаральним набряком. З цією метою проводиться глибока анемізація порожнини
носа шляхом змащування ватником, змоченим 10 % розчином лідокаїну з адреналіном
1:1000. У разі катарального набряку задній кінець нижніх носових раковин після
цієї процедури зменшується, при гіперплазії величина його не змінюється.
Об’єм збільшення задніх кінців нижніх носових раковин може змінюватись, що
пов’язано з емоційним станом хворого, застосуванням судиннозвужувальних
середників. Тому доцільно хворого оглянути кілька разів, щоб отримати уявлення
про справжню картину носових раковин. У таких хворих, як правило, має місце
порушення прохідності слухової труби і виділення з вуха. Вони відмічають появу
загострення процесу у вусі під час нежиті, катару верхніх дихальних шляхів.
При обстеженні ЛОР – органів детально реєстрували стан органа слуху. Оглядали
зовнішнє вухо, завушну ділянку. При отоскопії звертали увагу на ширину
слухового ходу, наявність виділень, їх характер. Детально описували стан
барабанної перетинки: втягнення, рубці, наявність перфорації, місце її
локалізації, чи “суха” вона. Окрім звичайної отоскопії, проводили огляд
дзеркалами оториноларингологічними з волоконним світловодом УМЗ і під
операційним мікроскопом.
Детально досліджували глотку і гортань. Звертали увагу на скарги, стан слизової
оболонки, реєстрували ті чи інші зміни. Оглядали піднебінні мигдалики.
Визначали їх стан, наявність чи відсутність ознак хронічного тонзиліту. Тут
також, поряд з звичайними мезофаринго- і ларингоскопією, проводили дослідження
за допомогою дзеркал оториноларингологічних з волоконним світловодом УМЗ.
Спеціальні дослідження включали визначення функцій носа.
2.1.1 Визначення дихальної функції носа
Дослідження дихальної функції носа ми проводили за допомогою ринопневмометра,
запропонованого Л.Б.Дайняк і Н.С.Мельниковою [48] за їх методикою. Ця методика
відзначається простотою, зручністю, точністю, об’єктивністю дослідженнь. З
метою визначення норми обстежили 20 здорових осіб. Застосовували нагнітання і
всмоктування. При цьому отримані такі величини: при нагнітанні і всмоктуванні
для лівої половини носа 3 мм водного стовпчика, для правої – 4 мм. Дослідження
повторювали 3-4 рази. При цьому межі коливань отриманих даних були незначні з
різницею 3-4 мм водного стовпчика. За нормальну величину приймали 3-4 мм
водного стовпчика. Для оцінки дихання у спостережуваних хворих взято три
критерії: дихання через ніс, рот, ринопневмометрія. При цьому оцінку порушенн
- Київ+380960830922