РОЗДІЛ II
РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРИВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВЕРБАТИВАМИ ПОЛЯ ДЕСТРУКЦІЇ
2.1. Іменники, мотивовані дієсловами із семою руйнування об’єкта
Репрезентує словотворчі можливості твірного, як відомо, словотвірна парадигма.
Двоїстий характер СП, яка є одиницею плану змісту й форми, та необхідність
відмежуватися від “примх лексики” визначили впровадження в науковий обіг
поняття типової словотвірної парадигми, “яку одержуємо, абстрагуючись від
конкретних способів вираження тих чи інших дериваційних значень. Типову
парадигму формують конкретні парадигми, в яких наявний однаковий набір
дериваційних значень” [89, 73].
Опис ТСП твірних здійснюється за блоками, кожний з яких становить собою
сукупність СЗ похідних певної частини мови. Типова СП дієслів із семою
руйнування має три блоки: субстантивний, вербальний і ад’єктивний.
Як правило, розміщення вторинних номінацій у ТСП здійснюється відповідно до
прийнятого у граматиках порядку аналізу лексико-граматичних розрядів, тобто –
іменні частини мови, дієслова, прислівники. Такий спосіб типологізування
парадигм був запропонований В. В. Ґрещуком [див.: 70, 112-113] і набув
поширення у сучасній дериватології [див.: 22; 73; 171; 275 та ін.]. У роботі ми
дещо видозмінюємо усталену схему конструювання й кваліфікації ТСП, зокрема
спочатку описуватимемо девербативні іменники, далі – дієслова, а вже потім –
прикметники, що зумовлено сучасною концепцією частин мови, у рамках якої
іменник і дієслово визначаються як центральні лексико-граматичні розряди, а
прикметники і прислівники – як периферійні [див.: 46].
Субстантивний блок ТСП вербативів на позначення деструктивного впливу на
предмет становлять два типи СЗ: транспозиційні – “опредметнена дія” – і
мутаційні – “виконавець дії”, “об’єкт – результат дії”, “знаряддя дії”.
Своєрідність девербативних субстантивів, на думку дериватологів, полягає у
неоднорідності змісту. З одного боку, їх значення повністю регулюються
семіологічними характеристиками твірних, пор.: “Формування семантики похідних
віддієслівних іменників, організація взаємовідношень та ієрархія їх
категоріальних і конкретних сем проходить під впливом твірної дієслівної
основи: похідне слово “вбирає” в себе семи твірної основи, “переробляючи” і
синтезуючи їх” [156, 74], [див. також: 95, 10; 162, 228; 207, 450]. З іншого –
на процесуальний зміст базового вербатива накладається предметне значення:
“Взаємодія імені й дієслова на ґрунті словотворення набуває форми подолання
похідними іменниками категоріальних значень твірних дієслів” [290, 29].
Девербативні субстантиви, отже, поєднують у своїй семантичній конфігурації два
способи сприйняття реалій: статичний, при якому диференційований із простору
об’єкт, що відзначається відносно стабільними межами, постає у вигляді цілісної
картини, і динамічний, де предмет рухається по окресленій траєкторії і
змінюється в часі та просторі [94, 75]. Віддієслівний іменник – це одночасно і
позначення “зв’язків між речами”, й сама “сутність зв’язків” [71, 200].
Таким чином, номінативна релевантність девербативних субстантивів ґрунтується
на трансформації дієслівної семантики. Однак зміни змістового плану твірних в
актах деривації іменників неоднакові. З огляду на ступінь збереження
процесуальної семи базового дієслова, її місця у значенні похідного – у центрі
чи на периферії, – субстантиви поділяються на дві групи: транспозиційні й
мутаційні. Залежно від номінативно-комунікативних цілей знакове значення
базового вербатива може змінюватися від сигніфікативно-денотативного типу
(абстрагована дія) до денотативно-сигніфікативного (конкретна лексика). На
дериваційному рівні цей процес маркують різні типи словотвору – синтаксична та
лексична деривація [207, 451]. Інакше кажучи, на першому етапі всі віддієслівні
іменники діляться – за характером співвідношення твірної і похідної основи – на
дві семантичні категорії: конкретні й абстрактні. Сфера конкретних іменників
пов’язана з лексичною деривацією, абстрактні іменники – результат синтаксичної
деривації [75, 30].
Щоправда, В. М. Хохлачова, одна з дослідників девербативної субстантивації,
вважає, що не варто розмежовувати єдине явище словотвірних реляцій на підвиди
лексичної і синтаксичної деривації. “Пошуки спільних відношень, що дають змогу
пояснити будь-який поодинокий факт, як і явище загалом, на нашу думку, шлях,
якому варто надати перевагу, оскільки він веде до обґрунтування тотожності
об’єкта, а отже, – до більш глибокого його пізнання, аніж шлях його
внутрішнього розчленування” [290, 36]. Проте міркування науковця не знайшли
відгуку серед мовознавців. Натомість більшість лінґвістів акцентує на
необхідності диференціації лексичних і синтаксичних дериватів, які
відрізняються способом номінації. Дослідники звертають увагу на те, що
найбільшу групу субстантивів у структурі ТСП чи гнізд дієслів становлять
похідні зі значенням опредметненої дії. “Віддієслівні іменники з мутаційними СЗ
творяться різними моделями, однак, незважаючи на багатство словотворчих
засобів, … кількість їх порівняно з кількістю транспозиційних дериватів
набагато менша, що пояснюється меншою регулярністю і продуктивністю мутаційних
моделей” [156, 75]. Дериватологи вказують, що характерною особливістю
вербативів як твірної бази є можливість їх перманентної синтаксичної
перекатегоризації, оскільки немає жодних семантико-граматичних перешкод для
формування транспозиційних субстантивів, якщо в комунікативній діяльності в них
виникає потреба [див.: 73; 155; 151; 38; 317; 293; 95 та ін.].
Щодо дієслів із семою руйнування об’єкта, то
- Київ+380960830922