РОзділ 2
Тектонічне положення та осадове виповнення
досліджуваного регіону
Досліджуваний район у адміністративно охоплює Львівську, Тернопільську,
Івано-Франківську, Чернівецьку та частково Закарпатську області. У ньому є дві
структури першого порядку: платформа та ороген. До платформної частини належать
Східно-Європейська та Західно-Європейська, до орогенної – Українські Карпати
[109]. На ці дві структури накладений Передкарпатський передовий прогин.
Південно-західна частина платформ та північно-cхідна частина Українських Карпат
утворюють з передовим прогином зону зчленування (рис. 2.1).
2.1. Платформна частина
У західних областях України перед Карпатським орогеном виділяють платформи:
давню Східно-Європейська та молоду Західно-Європейську. Основою їхнього для
виділення є час консолідації фундаменту. Давні платформи творилися в
дорифейський час консолідації фундаменту, а молоді –у рифейський та
палеозойський.
2.1.1. Давня Східно-Європейська платформа. Давня Східно-Європейська платформа
займає більшу частину платформних областей досліджуваного регіону (рис. 2.2). У
вертикальному перерізі вона складається із кристалічного фундаменту та
осадового чохла. Фундамент створений метаморфізованими осадовими,
осадово-вулканогенними та інтрузивними породами, вік яких – від архею до
нижнього протерозою. На досліджуваній території вони не відслонені, а за даними
буріння та геофізичних досліджень поступово занурюються
в південно-західному напрямі досягаючи глибини 20 км. Поверхня, що занурюється,
ускладнена виступами та западинами, які мають регіональні назви.
Неметаморфізований та слабкодеформований осадовий чохол складається з порід
пізньопротерозойського, палеозойського, мезозойського та кайнозойського віків.
Вони виповнюють структури, що відображають складну історію розвитку
Східно-Європейської платформи протягом формування осадового чохла. Ці структури
в досліджуваному районі є основою Зовнішньої зони Передкарпатського прогину,
або, в ширшому розумінні, основою форланду Українських Карпат.
Палеозойсько-мезозойське виповнення структур утворює плитний комплекс до
Волино-Азовської плити. Осадові та вулканогенні породи виповнюють такі
структури: поперечний Волино-Оршанський прогин, Балтійсько-Дністерську
перикратонну систему та Львівський палеозойський прогин, Стрийський юрський
прогин та Львівсько-Люблінський крейдовий прогин.
Волино-Оршанський прогин виповнений теригенними і теригенно-вулканогенними
червоноколірними відкладами поліської серії рифею та покривно-льодовиковими
утвореннями нижнього венду. Поліська серія представлена пісковиками та
алевролітами за незначної кількості глин. Максимальна потужність відкладів
поліської серії становить 1100 м в осьовій зоні, що простягається по лінії
Маневичі–Червоноград. Покривно-льодовикові утворення нижнього венду
представлені коричневими глинисто-піщанистими породами масивної текстури і
поширені локально. Потужність цих порід –
20–40 м. Породи рифею та венду належать до катаплатформного доплитного
мегакомплексу, який відображає розвиток території на байкальському етапі. Дещо
відмінний погляд на розвиток цього етапу висловив А. П. Медведєв [110]. На
підставі аналізу структурних особливостей порід цього віку та порівняльного
тектонічного аналізу учений зачислив до байкальського етапу розвитку лише
породи поліської серії. Структуру, виповнену цими відкладами, А. П. Медведєв
услід за М. С. Шатським назвав поперечним крайовим прогином. У суміжній
геосинклінальній області в цей час відбувалось нагромадження потужної
флішоподібної санської серії, яка наприкінці рифею (завершальний етап
байкальського тектогенезу) зазнала метаморфізму (зеленосланцева фація),
складчастості та виведена з-під рівня моря.
На каледонському етапі відбувалася перебудова регіонального структурного плану.
На південно-західному краї Східно-Європейської платформи закладено однобортний
прогин північно-західного простягання. Тут протягом тривалого часу (від венду
до жединського віку девону) відкладались потужні товщі осадових та
вулканогенних порід, що зачислені до таких формацій: базальної
лагунно-континентальної, трапової, нижньої морської теригенної,
глинисто-карбонатної та морської регресивної теригенної. Кожна з цих формацій
відображає певний етап розвитку території. Спочатку осадонагромадження
відбувалося в континентальних умовах (волинська серія, базальна
лагунно-континентальна та трапова формації), а з валдайського часу – у морських
умовах. У нижній морській теригенній формації почалася регіональна трансгресія
(верхній венд–низи тремадоку). Максимальний розвиток морських басейнів виявився
в ордовицький-силурійський час. Цей етап відображає глинисто-карбонатна
формація. Поступове закриття басейну зафіксоване морською регресивною
теригенною формацією. Найбільші низхідні рухи виявились у силурі та тивері.
На підставі морфологічних особливостей та характеру розвитку прогин можна
охарактеризовати як перикратонний, з огляду на сучасні уявленння про розвиток
осадових басейнів його можна зачислити до стадії пасивної континентальної
окраїни циклу Вільсона.
У сусідній геосинкліналі відкладались потужні відклади (венд(?)-кембрій) –
морської темноколірної флішоїдної формації та темноколірної карбонатної
глинисто-граптолітової формації ордовику-нижнього девону. Тектонічні події, що
відбувались у геосинклінальній області протягом каледонського етапу, змінювали
її структуру, виводили на поверхню відклади та супроводжувались вулканізмом. Ці
події вплив
- Київ+380960830922