РОЗДІЛ 2
ПЛАНУВАЛЬНО-ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ІНТЕР’ЄРУ
ГРОМАДСЬКИХ БУДІВЕЛЬ. АРХІТЕКТУРНІ СТИЛІ І НАПРЯМИ
2.1. Характерні прийоми організації внутрішнього простору громадських будівель
Поряд із інтенсивним будівництвом громадських будівель на межі ХІХ–ХХ століть
були відпрацьовані об’ємно-планувальні прийоми, що лягли в основу подальшого
розвитку будівництва. За період після 1869 року на Харківщині [191] і частково
на Полтавщині сформувались й отримали подальший розвиток усі типи громадських
споруд. Застосування нових будівельних конструкцій, матеріалів та технологій
дало можливість більш вільно компонувати елементи будівель, удосконалювати
різні прийоми групування функціональних блоків. Це дозволило організовувати
чіткий і виразний внутрішній простір на основі зручних функціональних
зв’язків.
Як показав аналіз, усі планувальні вирішення досліджуваних типів громадських
будівель умовно можна поділити на:
- „відкриті” – розпланування, сформоване прямокутними об’ємами в різних
просторових комбінаціях;
- „закриті” – прямокутне розпланування з внутрішніми подвір’ями.
За результатами дослідження низки об’ємно-планувальних рішень нових типів
громадських будівель умовно виділено сім характерних прийомів організації їх
внутрішнього простору:
1. Класичний – простір, що визначається складною (найчастіше Ш-подіб-ною)
конфігурацією плану з центральним розташуванням головного композиційного
об’єму.
2. Компактний – просте вирішення внутрішнього простору з розплануванням,
наближеним до квадрата чи прямокутника.
3. Центричний: а) простір, у якому центральний елемент є головним
композиційним об’ємом, що компонує навколо себе інші приміщення; б) простір на
основі включення у планувальну структуру внутрішніх дворів, обмежених
освітленими коридорами, навколо яких компонуються всі приміщення.
4. Фронтальний – простір, що формується на основі головної осі, яка широким
фронтом звернена у зовнішнє середовище. Це дає можливість вільно об’єднувати
різні функціональні процеси у просторі. Різновидом є простір на основі кількох
осей на кутовій ділянці.
5. Глибинний – характеризується протяжністю та розкриттям у напрямку головної
осі, яка утворює перетікаючий простір, що розвивається вглибину.
6. Диференційований – складний, виразний простір на основі вертикального й
горизонтального зонування; складається з кількох функціональних об’ємів,
розвивається вздовж низки головних осей, розкриваючись у часі.
7. Концентричний – характеризується розвитком від периферії до центру, що
обґрунтовано вимогами щодо забезпечення функціонального процесу і виступає
логічно ясною елементарною побудовою.
Треба зазначити, що для кожного з досліджуваних типів громадських будівель були
характерними власні прийоми організації внутрішнього простору. Визначимо
особливості об’ємно-планувальних рішень та побудови інтер’єрного простору даних
типів громадських будівель.
Будівлі адміністративних установ. Якщо у вказаний період багато типів
громадських споруд ще тільки починали формуватись, то адміністративні будинки
вже вели свою історію із попереднього періоду. Однак на зламі ХІХ–ХХ століть
виникає потреба у розробленні та втіленні нових принципів функціонального
зонування й об’ємно-просторовій організації даного типу споруд. Ускладнюється й
удосконалюється їх типологія і диференціація.
Дослідженням зафіксовано, що для установ управління була характерною
організація внутрішнього простору на основі класичного, центричного і
фронтального прийомів.
Прикладом класичного прийому є чотириповерховий будинок Харківського повітового
земства (1912), споруджений у строгих формах пізнього класицизму. Цей корпус
мав Ш-подібне розпланування, вздовж головної осі знаходився парадний вестибюль,
що плавно перетікав до урочистих сходів. На другому поверсі будинку, над
вестибюлем, був розташований зал засідань комісії, на третьому – великий зал
зборів.
Прикладом також є будинок Ради з’їздів гірничопромисловців Півдня Росії (1916),
який координував діяльність підприємств Донбасу. Спочатку Рада розміщувалась у
купленому двоповерховому будинкові, який був надбудований арх. Б.Г.
Михайловським ще на один поверх. У 1904 році до споруди прибудували за проектом
І.І. та С.І. Загоскіних нову частину з головним входом і конференц-залом. У
1916 році архітектором О.М. Бекетовим був розроблений проект реконструкції цієї
будівлі. Проект включав, крім групи основних приміщень, три великих контори,
великий зал з’їздів, квартири для службовців тощо, але реалізована була тільки
його частина – внутрішня реконструкція, яка і збереглася до нашого часу.
Яскравим прикладом є будинок губернського земства у Полтаві (1908). Він мав
симетричне Ш-подібне розпланування, в якому композиція внутрішнього простору
дає приклад розгортання його вглибину і висоту. „Цей рух починається від
вестибюля, лине сходами вгору до холу, піднімається на другий поверх,
розгортається по колу й розтікається в бічні коридори. Хол є центром композиції
перетікаючого простору, яка досягає найвищого свого звучання в залі
засідань...” [88, с. 369]. Широкі коридори об’єднували ділові приміщення
земської управи, розташовані на двох поверхах. На третьому поверсі, з боку
двору, було влаштовано музейні приміщення, в одному з крил – кімнати готельного
призначення. Отже, до революції це був будинок багатофункціонального
призначення.
Зразком центричного прийому організації внутрішнього простору є трьохповерховий
будинок Судових установ у Харкові (1902), фасад якого єднав традиційні риси
класицизму з неоренесансними деталями. Будинок мав симетричне розпланування,
наближене майже до квадратної форми (9
- Київ+380960830922