РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ У ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ ВЕЛИКОЇ
БРИТАНІЇ
Життя людини – це ланка в низці поколінь, тому що людина посідає своє місце в
просторі соціально–культурних традицій. Віддаючи належне сучасному темпу життя,
необхідно підкреслити, що підвищуються вимоги до творчих здібностей учня.
Кількість знань, якими він повинен оволодіти, зростає, як лавина, разом з
розвитком науки і техніки. Всі ми, вчителі, розуміємо, що засвоєння потоку
знань учнями здійснюється по–різному. Останнім часом в нашому педагогічному
словнику з’явились такі актуальні поняття, як інтелект, креативность, IQ –
коефіцієнт інтелекту, тести шкільної успішності та тести навчальних досягнень.
Проте, точиться немало дебатів стосовно питання ефективності використання
тестів, але їх продовжують використовувати і розробляти. Ми рухаємось, тому що
немає межі досконалості. Отже, щоб краще з’ясувати залежність інтелектуальної
активності учнів від успіхів у навчанні, корисно буде узагальнити погляди
англійських педагогів і психологів на проблему дослідження інтелекту.
Вимірювання інтелекту у школах Великої Британії призвело до впровадження
Єдиного зовнішнього оцінювання, на цьому ми зупинимось у другому підрозділі
цього розділу, а в третьому розглянемо роль тестів досягнень у системі
оцінювання Великої Британії та нові сучасні метод, які використовують вчителі
Великої Британії для оцінювання компетентностей учнів.
Як показав аналіз літературних джерел, проблема здібностей та інтелекту здавна
привертала увагу філософів, психологів, педагогів. Звернімо увагу на роботи
фахівців у галузі психології і педагогіки. В.Н. Дружинін визначав інтелект «…
як здатність до мислення, а мислення як процес реалізації інтелекту [76,
с.207]». Б.Г. Ананьєв розглядав інтелект як багаторівневу організацію
пізнавальних сил, яка охоплює процеси, стани і якості особистості. Український
психолог Г.С. Костюк писав, що «… здібності – це стійкі властивості людини, що
виявляються в її пізнавальній, виробничій та іншій діяльності і являють собою
необхідну умову її успіху [76, с.7]».
Ми вважаємо за корисне узагальнити досвід та погляди англійських науковців,
тому що Велика Британія є однією з перших країн, котра почала приділяти увагу
вивченню природи інтелекту та його вимірюванню. Наприклад, освітнє кредо
Олександра Ніла, який створив школу та був першим директором в 20-х роках XIX
століття, бере витоки з моменту створення приватного інтернату “Самерхілл”, в
одному англійському містечку. Олександр Ніл констатував і прагнув: «... все,
чого ми вимагали, - це віра в дитину, віра в те, що дитина за своєю природою
істота добра, а не зла. Якщо дитину залишити і дати їй спокій, вона буде
розвиватися настільки, наскільки здатна розвитися [25, с.70]».
Отже, зрозумівши, розібравшись і зорієнтувавшись в означеній проблемі, ми
зможемо використовувати цей досвід. З метою впровадження позитивного досвіду в
процесі реформування нашої системи оцінювання, бажано зупинитися на тій
характеристиці - інтелект, яка відрізняє нас один від іншого.
Таким чином, оскільки в сучасній системі освіти Великої Британії під час
контролю увага акцентується на вимірюванні здібностей, то зупинимось на одному
з найбільш важливих і суперечливих питань - природі інтелекту. Від чого
залежать інтелектуальні потенції індивіда: від навчання, виховання, чи можливо
вони визначені успадкованими якостями розуму?
Щоб отримати цілісну уяву про інтелект, бажано звернутися до основ дослідження
Ганса Айзенка, Брайана Саймона, Джона Равена, Сирила Берта, Френсіса Бекона,
Френсіса Гальтона та Чарльза Спірмена - педагоги і психологи, котрі зробили
свій внесок у дослідження цього питання і відкрили шлях до застосування
сучасної системи єдиного зовнішнього оцінювання.
2.1. Концептуальні підходи англійських науковців до природи інтелекту
Англійський філософ-матеріаліст Френсіс Бекон, визначаючи природну
обдарованість, вважав, що природжені хисти подібні до рослин і потребують
вирощування за допомогою занять наукою. Тим самим він визнавав роль виховання в
розвитку та “коректуванні” здібностей. Ми можемо простежити перші - дуальні,
але дуже цінні думки про те, що за допомогою науки ми можемо покращити свої
здібності. Тобто, сучасне положення “після трьох вже пізно” має певне
обґрунтування.
Першим вченим, котрий від загальних розмов про здібності зробив спробу перейти
до їх дослідного вивчення був Френсіс Гальтон. З початку ХІХ століття під
впливом еволюційної теорії свого кузена Ч.Дарвіна він захопився ідеєю про
спадковість таланту. Він вважав, що талант є спадковою рисою і виявляється в
ряді поколінь, і, отже, соціальна еліта формується на основі таланту, що
успадковується. Основним методом, яким користувався Ф. Гальтон, було вивчення
династій видатних людей. Він зібрав відомості про 300 сімей, які налічували
близько 1000 людей. На думку Ф. Гальтона, всіх їх можна було віднести до числа
талановитих, 415 з них були славнозвісними або видатними.
Ф. Гальтон запровадив новий метод – метод математичної статистики. На основі
вивчення та статистичної обробки величезного біографічного матеріалу, що
стосується родинних зв’язків англійської еліти, Ф. Гальтон зробив висновок, що
висока обдарованість визначається ступенем і характером креативності. З
чотирьох дітей, наприклад, шанс народитися талановитою має лише одна дитина.
У праці “Спадкоємний геній” (1869 рік) Ф. Гальтон висунув програму поліпшення
людського роду шляхом схрещування і штучного відбору за допомогою шлюбів
талановитих людей протягом кількох поколінь. Він писав: