РОЗДІЛ 2
Район, матеріал і методика досліджень
2.1. Район досліджень
Загальне розташування. Лівобережний лісостеп розташований на північному сході
України, між 30° 30’ та 37° 42’ східної довготи, та між 48° 54’ та 52°
північної широти на північному сході України на території Київської,
Чернігівської, Черкаської, Полтавської, Сумської та Харківської областей
(рис. 2.1.1.). Як і уся рівнинна територія України, знаходиться в межах
Східноєвропейської рівнини.
Рис. 2.1.1. Регіон та місця проведення польових досліджень.
Межі регіону. В залежності від того, які принципи полягають в основі
районування, існує декілька трактувань обсягів лівобережного лісостепу. Якщо в
усіх схемах районування, його західною межею є р. Дніпро, щодо південної і
північної межі лісостепової зони в Лівобережній Україні існують певні
розбіжності. За фізико-географічним районуванням України північна межа
лісостепу проходить по лінії Київ – Ніжин – Комарівка – Батурин – Кролевець –
північніше Глухова та добре помітна по межі суцільного розповсюдження
північнолісостепових ландшафтів, індикаторами яких є сірі лісові ґрунти та
опідзолені чорноземи, що сформувалися на лесових породах [105, 176]. За
геоботанічним районуванням північна межа лісостепової зони проходить по лінії
Київ – Батурин – Ніжин – р. Сейм, а трикутник, який утворюють р. Сейм, лінія
Батурин – Кролевець – Глухів та державний кордон, не є лісостепом [24]. Згідно
з фізико-географічним районуванням Придеснянські відроги Середньоросійської
височини, що розташовані тут, належать до Лівобережно-Дніпровської лісостепової
провінції, та розглядаються як перехідна територія від Полісся до лісостепу, що
знаходиться на Середньоросійській височині [105, 176]. Але ця територія досить
відмінна як від лісостепової зони, так від лівобережного Полісся та
геоботаніками виділяється як Кролевецько-Глухівський район дубових лісів
ліщинових, який відноситься до Середньоросійської підпровінції Європейської
широколистянолісової області, розташованої здебільшого за межами України [24].
Ця територія має багато спільного з сусідніми територіями лісостепової зони,
які теж розташовані на відрогах Середньоросійської височини і мають такий само
склад фауни плазунів. Тому ми вважаємо доцільним розглядати її в межах регіону,
що вивчається.
Південна та східна межі лісостепової зони на Лівобережжі проходить по лінії
гирло р. Ворскла – Кобеляки – Н. Санжари – на північ від Краснограда – Балаклія
– Куп’янськ – вздовж р. Оскол до кордона з Россією. Вона збігаєтся з північною
межею поширення звичайних чорноземів, властивих для степової зони та південною
межею суцільного розповсюдження типових середньогумусних чорноземів, які є
властивими для південнолісостепових ландшафтів.
Характеристика регіону наведена у Додатку А.
2.2. Матеріал і методика досліджень
Під час виконання роботи було досліджено близько 2000 екземплярів плазунів.
Більшу частину з них склали музейні екземпляри; близько 500 особин, які
належать головним чином до масових видів, були здобуті автором. Були оброблені
плазуни з колекцій Музею природи Харківського національного університету імені
В. Н. Каразіна (МП ХНУ, Харків), Зоологічного музею Національного
Науково-природничого музею Національної Академії наук України (Київ, ЗМ ННПМ),
Зоологічного музею Московського державного університету (ЗМ МДУ, Москва),
Зоологічного інституту Російської академії Наук (ЗІН, Санкт-Петербург),
Зоологічного музею Київського Національного університету (ЗМ КНУ).
Збір матеріалу проводили у 1998-2004 роках. Польові роботи регулярно
проводилися протягом усього періоду активності рептилій з березня по жовтень,
інколи поза означеним строком у більш ніж 80 пунктах шести областей України на
території лівобережного лісостепу, а також у суміжних регіонах – степу та
лісостепу в Росії та Лівобережної України, у лісовій зоні в Україні та у
правобережному лісостепу (рис. 2.1.1). Дослідженнями охоплено всі типи
природних біотопів, властивих лісостепу, а також інтразональні та антропічні
ландшафти. Стаціонарні дослідження популяції гадюки Нікольського проводилися в
районі біостанції Харківського університету біля с. Гайдари Зміївського р-ну
Харківської області.
Під час виконання роботи були застосовані загальноприйняті методи дослідження
плазунів [147]. Плазунів відловлювали руками, обраховували на маршрутах на
суходолі та вздовж берегової лінії (вужі та черепахи). Черепах, які йдуть
відкладати яйця, реєстрували по слідах на піщаних ґрунтових дорогах або
протипожежних смугах, розташованих між водоймами та місцями відкладання яєць.
Строки відкладання яєць для ящірок визначали за знахідками самок на останніх
стадіях вагітності (на останніх стадіях вагітності у ящірок ззовні стають
помітні обриси яєць), для ящірок та змій – за знахідками самок, які щойно
відклали яйця, для черепах – за знахідками самок, які мігрують по суходолу до
місць відкладання яєць, відкладанню яєць або народженню малих самками з
природи, які були відловлені вагітними за невеликий відрізок часу до середніх
строків відкладання або народження. Також дані щодо строків розвинення
ембріонів отримували за розтинами. Яйця які були відкладені в неволі,
інкубували в штучних умовах. Для ініціації відкладання яєць в окремих випадках
застосовували ін’єкції окситоцину (черепахи), але в більшості випадків
створювали умови для природного відкладання яєць. Ящірок для цього розміщали в
заповнені банки, на дві третини заповнені вологим піском, черепах – у
контейнери з похилим дном та полицею в нижній частині (для запобігання
роздавлювання яєць самко
- Київ+380960830922