РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
ЗАСОБАМИ ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Морально-естетична культура як проблема у вітчизняній філософській думці
кінця ХІХ – початку ХХ століття
Всебічний аналіз вітчизняної філософської думки кінця ХІХ – початку ХХ ст.
дозволив сучасним дослідникам [8; 16; 24; 122] стверджувати, що означений
історичний період позначається тенденцією активної взаємодії філософського,
просвітницького, естетичного і художнього процесів. Стверджуються нові форми
філософсько – естетичного аналізу дійсності: “філософія мистецтва” і “мистецтво
філософії”. Для розуміння справжньої вартості світоглядних, духовних, моральних
та естетичних ідей, які панували у творчості визначних представників
української культури, важливо мати чітке уявлення про історико-філософський
контекст, в якому ці ідеї існували та на яких філософських принципах
ґрунтувалися. Реконструкція теоретико-методологічних пошуків філософії
означеного історичного періоду дозволить виявити теоретичні узагальнення та
ідеї, що мають закономірний характер і стають концептуальними надбаннями
філософської науки.
Ґрунтуючись на результатах теоретичних досліджень з естетики [72; 116; 189],
можна зробити висновок, що естетичні проблеми тривалий час розглядалися в
рамках філософської науки.
Перші спроби виділити естетику в самостійну наукову область відносяться до
початку ХУІІІ ст. У трактаті О.Баумгартена “Естетика”(1750р.) вперше
з’являється новий термін “естетика”, в якому автор окреслив самостійну
специфічну форму знання. В своїх роботах він розглядав естетику як науку про
досконале, як своєрідну форму пізнання у вигляді гармонійного поєднання окремих
елементів. Значно розширили коло наукових досліджень роботи І. Вінкельмана, І.
Гердера, Г. Лессінга, І. Канта, Ф. Шелінга, І. Шилера. На думку Е. Прельса, у
формуванні моральних якостей велика роль належить мистецтву, але саме мистецтво
безпосередньо не може впливати на етичну сферу людини, проте, справляючи
сильний вплив на почуття і емоції, значно розширює поле емоційно-морального
сприймання, а значить - сприяє гармонійному розвитку духовної культури людини і
безпосередньо сприяє розвитку свідомості.
В період з кінця ХІХ - початку ХХ ст. розвиток фізіології, анатомії, психології
підняли рівень досліджень в естетичній галузі на новий рівень. Вивчення та
аналіз літератури з історії філософії [85; 122; 327] та естетики [72; 116;
189], а також ознайомлення з творчою спадщиною вітчизняних філософів М. Грота,
О. Гілярова, В. Лесевича, П. Юркевича, вчених М. Драгоманова, М. Костомарова,
О. Потебні, П. Аланського, П. Житецького, письменників П. Грабовського, М.
Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка дозволяє зробити висновок про те, що
розвиток естетичної думки на Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ
століття не був однорідним. Характерним для нього стала боротьба між різними
естетичними напрямками: ідеалістичним, буржуазно-консервативним,
ліберально-демократичним, націоналістичним та революційно-демократичним.
Представники кожного напрямку по-різному розуміли основні естетичні проблеми
стосовно сутності та визначення прекрасного, психології творчості, мови
мистецтва, його мети, завдань та ролі мистецтва у суспільстві, його класовості
і народності. Аналіз цих поглядів дає можливість судити про вплив естетичних
переживань, які були викликані явищами прекрасного, на моральні якості як
окремої особистості, так і суспільства в цілому.
Розглядаючи розвиток української філософської думки означеного періоду,
необхідно зауважити її належність до філософської науки Російської Імперії, до
складу якої надходила сучасна Україна. Саме тому потрібно спостерігати генезу
української філософії у взаємодії з основними напрямками російської
філософської думки, бо тільки так можна виявити її специфічні ознаки,
простежити їхній взаємовплив та зрозуміти місце і значення доробків українських
філософів у становленні духовно-суспільного світогляду.
У центрі “філософського протиборства” між діалектикою та метафізикою стояли
питання не лише методологічного порядку, а й світоглядні проблеми, пов’язані з
пошуками шляхів виходу з духовної кризи суспільного життя Російської імперії в
цей історичний період, яка була зумовлена “стрімким розпадом найміцніших
моральних традицій, понять у середовищі російської інтелігенції” [46, 146].
Російські філософи С. Франк, М. Бердяєв, С. Булгаков та інші падіння моральних
устоїв пов’язували з невдачами суспільно-політичного руху народництва, який
ґрунтувався на моральних засадах: нігілістичного утилітаризму, що проявлявся в
оцінці явищ та речей тільки з точки зору їхної користі; моралізмі як готовності
до самопожертви в ім’я суспільного блага; прагненні звести до мінімуму вищі
духовні потреби та цінності, окрім морального розмежування людей та їхніх
вчинків на добрі та погані.
Така світоглядна позиція призвела до знецінення людської особистості, а пошук
філософських шляхів, обгрунтування своїх поглядів виявися у захопленні
марксизмом та позитивізмом, в яких народники сприймали тільки ідеї соціальної
справедливості. Значення філософських течій і вчень оцінювалося тільки як засіб
ствердження соціальної справедливості, звідси і захоплення марксизмом, в якому
народники сприймали тільки економічні ідеї, інтерпретовані ними як розподіл
культурних цінностей.
Головними носіями пролетарської філософії були соціал-демократи. Підкреслюючи
провідну роль пролетаріату в боротьбі з буржуазією, вони, на відміну від
народників, зосередилися на розвитку його класової самосвідомості.
- Київ+380960830922