Розділ 2. Політична ідеологія та її трансформації в Україні як предмет
політологічного дослідження
2.1. Формування ідеологічного простору у незалежній Україні
Окреслюючи хронологічні рамки нашого дослідження процесів формування
ідеологічного простору в Україні виключно періодом кінця 80-х років минулого
століття – початком ХХІ століття, ми жодним чином не маємо на увазі те, що
протягом ХІХ та початку ХХ століть Україна перебувала у, так би мовити,
“деідеологізованому просторі”. Як раз навпаки, як свідчать чисельні
дослідження, період до 1917 року характеризувався в Україні потужним розвитком
практично всіх властивих тогочасній політичній думці ідеологічних течій. У
цьому плані не можна не згадати вітчизняні соціал-демократичну, ліберальну,
консервативну, націоналістичні ідеологічні традиції. Більш того, навіть за
часів радянської України багато з цінностей, що були властиві цих політичним
ідеологіям так остаточно і не було знищено, оскільки вони продовжували існувати
у латентних формах і спричиняли вплив на розвиток політичної свідомості
українського соціуму. Тому, слід погодитись з тезою, що, так зване, “народження
ідеологічного плюралізму” у пострадянській Україні стало не стільки народженням
різних політичних ідеологій, скільки їх відродженням.
Зазначений процес відродження ідеологічного простору має надзвичайно важливе
значення для здійснюваного нами дисертаційного дослідження ідеологічного
фактору сучасного політичного та партійного розвитку України, оскільки сама
ідеологічна діяльність, розвиток політичних ідеологій, їх розповсюдження,
“ідеологічна конкуренція” (це поняття вживає В.Лісовий [138;70]), стають
можливими лише тоді, коли у державі та суспільстві виникають об’єктивні
передумови такого розвитку. Сукупність таких передумов ми описуємо поняттям
“ідеологічного простору”. Тобто поняттям “ідеологічний простір” ми
окреслюватимемо не сферу розповсюдження політичних ідеологій (адже ця сфера
повністю збігається з політичною системою в цілому, оскільки, як було
продемонстровано у першому розділі, існування будь-якої політичної системи
завжди супроводжується певним ідеологічним контекстом), а сукупність факторів
та умов, які забезпечують можливість суспільно-значущої легальної взаємодії
різних політичних ідеологій.
Подібні дослідження та аналіз специфіки формування ідеологічного простору по
відношенню до сучасної України виявляють свою актуальність з огляду на те, що
саме під час демократичних транзитів, чи у трансформаційні періоди, як відмічає
О.Волков, значення політичної ідеології, а точніше навіть – взаємодії різних
політичних ідеологій, гранично зростає, оскільки всі питання стратегії розвитку
суспільства і держави закономірно набувають ідеологічного забарвлення [47;7].
Цю ж саме думку висловлює О.Заздравнова, яка пише про тісний зв’язок між
ідеологічним процесом (що розглядається як постання нових політичних ідеологій
та взаємодія між ними) та розвитком суспільно-політичної свідомості в умовах
перехідних політичних систем[79;134-138], а також вказує на синхронізацію
процесів зростання рівня ідеологічного плюралізму та ціннісного пізнання
суспільно-політичних трансформацій [78;51-55].
Втім, запропонована вище дефініція поняття “ідеологічний простір” може
викликати одне суттєве зауваження. А саме: з її змісту випливає, що
моно-ідеологічні політичні системи повинні бути описані як такі, в яких
відсутній ідеологічний простір. На перший погляд, таке твердження є доволі
суперечливим, оскільки для тоталітарних та авторитарних політичних систем (тут
можна звернутись бодай до історико-політичного досвіду самої Української
держави) характерне як раз те, що прийнято описувати “ідеологічним засиллям”,
“формуванням тотального ідеологічного простору” тощо. Не ставлячи під сумнів цю
тезу, вкажемо лише на те, що описану ситуацію тотальних моно-ідеологій слід
радше описувати не як “ідеологічний простір”, а як “ідеологічне середовище”.
Яка відмінність між цими двома термінами?
На думку автора, її основу складає ознака “гетерогенності”. На відміну від
ідеологічного простору, який, згідно запропонованого нами визначення, є
гетерогенним (тобто таким, що забезпечує можливості співіснування різних
політичних ідеологій), ідеологічне середовище завжди гомогенне. Причому, ця
гомогенність формується практично на всіх рівнях, а не лише на рівні політичної
ідеології (зокрема, це панування лише однієї форми власності, однієї соціальної
групи чи класу, одного типу виробничих відносин тощо).
Інша ознака, яка характеризує ідеологічне середовище і дозволяє чітко
відрізнити його від ідеологічного простору пов’язана з методами мотивації та
активізації політичної участі, які застосовуються у двох зазначених випадках.
Справа у тому, що у разі якщо домінуюча в ідеологічному середовищі політична
ідеологія не сприймається масами, і відповідно не виконує такі три важливі
функції як легітимація політичного режиму, мотивація необхідної політичної
поведінки та активізація політичної енергії суспільства, то тоді режим
застосовує силу чи репресивні методи. До речі, на цей момент звертає увагу
Є.Мачкув, який описуючи функціонування тоталітарних політичних систем відмічає,
що у разі якщо пануюча ідеологія не сприймається масами, то вона нікуди не
зникає, а просто влада змушує громадян силоміць та за допомогою масової
пропаганди прийняти цю політичну ідеологію[152;42]. Теж саме стосується і
взаємодії моно-ідеології з паростками інших політичних ідеологій. Тобто
тоталітарна система застосовує силу та репресії як інструмент ідеологічної
боротьби [236;116]. Н
- Київ+380960830922