РОЗДІЛ 2
ХУДОЖНІЙ ОНОМАСТИКОН ТА ОСНОВНІ ТИПИ ХУДОЖНІХ ІМЕН
2.1. Художній ономастикон, його місце серед інших ономастичних систем
Як відомо, кожний художній твір характеризується наявністю власного
ономастичного простору – сукупністю власних імен різних типів, що позначають
реальні та вигадані суб’єкти або об’єкти художнього твору. Як показує
аналізований матеріал, ці типи власних імен несуть різну інформацію та
виконують різні функції, однак, при всьому тому утворюють певну цілісну
систему. За своєю референційно-номінативною ознакою вони можуть поділятися на
власні імена, що позначають людину, художній простір, художній час, художню
подію, а отже, сукупність таких імен і складає ще один шар художньої
інформації, який можна назвати ономастичним.
Структура ономастичного простору, його склад, особливості функціонування його
складових у художньому контексті визначаються законами жанру, художнім методом,
видом літературного твору та законами його будови (поезія, проза, драма),
сюжетно-тематичним змістом, естетичним навантаженням імені у вузькому і
широкому контексті, а також багатьма індивідуально-неповторними творчими
особливостями авторського стилю в цілому. Завдяки цьому в кожного видатного
майстра слова створюється і живе в текстах, як зазначав Д.С.Лихачев, свій
унікальний ономастичний світ, який виражає художні ідеї письменника поруч з
іншими стилістичними засобами. Цей ономастичний світ органічно входить до
“внутрішнього світу художнього твору, знаки якого служать для образного
відображення дійсності і поєднуються один з одним у певній системі, живуть у
своєму художньому часі і просторі” [118, с. 76]. Таким чином, у кожного автора
існує власний авторський ономастикон, що утворюється сукупністю поетонімів як
елементів ономастичних просторів його творів. Художній ономастикон певного
періоду (ХІХ-ХХ ст.) складається з окремих авторських ономастиконів (тобто як
їх сукупність) і входить до загальномовного ономастикону. Звідси виходить, що
мовний ономастикон, що входить до складу лексичної системи певної мови певного
періоду буде включати всі поетоніми з творів авторів цього періоду (у нашому
випадку поетоніми творів французьких авторів ХІХ-ХХ століть). Такий зв’язок між
різними ономастиконами є взаємозалежним. Зважаючи на різні типи ономастиконів,
можна значно розширювати дослідження поетонімів, як наприклад, робити аналіз
зрізів всіх поетонімів ХІХ і ХХ століть, порівнювати з існуючою в мові нормою.
Вивчення будь-якої системи власних імен (у художньому стилі окремого
письменника або одного твору) та її функціонування, завжди починається з
аналізу інвентаря представлених ономастичних засобів. Художній ономастикон
складається з основних груп і видів власних імен (імена людей, часових і
просторових координат, подій) та периферійних утворень (займенникові
субститути, контекстуальні еквіваленти, варіанти), які можна розглядати за
різними критеріями та аспектами. Оскільки для художнього твору найважливішим
виступає функціональний характер його одиниць, подальший аналіз груп поетонімів
буде доцільно робити з огляду на раніше визначену опозицію суб’єкти / об’єкти
художнього тексту.
Отже, розглянемо основні структурні типи художнього ономастикону більш
детально.
2.2. Імена художніх суб’єктів: структурно-семантична характеристика
До реальних імен суб’єктів художнього твору ми віднесли:
а) антропоніми та зооніми загальномовні (тобто ті, що існують у мові):
назви національностей;
загальномовні національні або іншомовні іменування особи;
загальномовні зооніми;
б) антропоніми та зооніми референційні:
1. іменування історичних осіб;
2. зооніми-іменування тварин, що реально існували;
До вигаданих імен суб’єктів, відповідно, відносимо:
а) інтертекстуальні антропоніми та зооніми:
1. біблійні імена;
2. літературні імена;
3. міфологічні імена;
б) авторські новотвори (іменування осіб та тварин, створені автором або за
існуючими в мові моделями, або без урахування цих моделей).
Відмітимо, що антропоніми можуть бути реальними (етноніми, імена, прізвища),
референційними (іменування історичних осіб, прізвища, псевдоніми), вигаданими
(інтертекстуальними: біблійні, літературні, міфологічні; авторськими: імена,
прізвища, прізвиська, криптоніми).
Відповідно зооніми художніх творів досліджуваного періоду можна поділити на
реальні та вигадані. До реальних входить 3 підгрупи: 1) загальномовні зооніми,
тобто власне клички тварин, птахів тощо; 2) референційні зооніми, тобто
іменування реально існуючих (або таких, що існували) істот; 3) зооніми, які
автори вживають для позначення інших груп онімів (позначення людей або об’єктів
з метою порівняння). До вигаданих зоонімів належать 1) авторські зооніми-клички
та 2) інтертекстуальні зооніми.
Таким чином, ми робимо акцент на джерелах походження суб’єктів художнього
тексту за їх референційною ознакою, оскільки такими іменами можуть позначатися
як персонажі, так і не-персонажі твору.
2.2.1. Реально-мовна антропоніміка художнього твору
Етноніми як характеризатори особи. Часто у художніх творах зустрічаємо
іменування різних національностей: les Anglais, les Arabes, les Gaulois, les
Martiniquais (QuZ); Chinois, Armйnien (QuC); Mauresque; Napolitain, Sicilien
(Si); Allemands, Amйricains (Baz); Parisienne, les Grecs (Tr); Corse (Mau);
Napolitain, Russes (St). Такі етноніми можуть бути представленими 2 видами:
1) етноніми, які вказують безпосередньо на національну належність
(нехарактеризуючі);
2) етноніми, які характеризують персонажа, тобто мають конотативне значення, що
виявляється з контексту або вже є закладеним у лексемі етноніма.
Значення етнонімів 1 групи є нек
- Київ+380960830922