РОЗДІЛ 2
НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ
У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Основні напрями побудови політичного іміджу в рамках когнітивного підходу до
вивчення міжнародних відносин виявляють вплив “Я-образу” на формування
політичного іміджу в міжнародних відносинах, а також психологічні механізми
ідентифікації та диференціації функціонують на міждержавному та національному
рівнях. Аналіз особливостей самосприйняття України на рівнях національної
ідентифікації та статусу держави в міжнародному співтоваристві зумовлюють
специфіку формування політичного іміджу держави. “Я-концепція” (самосприйняття)
як сукупність уявлень поєднує реальний “Я-образ” і суб'єктивний “Я-образ”. Саме
“Я-концепція” (самосприйняття) забезпечує сталий образ суб'єкта політичної
діяльності, а “Я-образи” забезпечують його динамічні компоненти, які
репрезентують залежно від обставин певний набір відповідних сталих
характеристик “Я-концепції”.
Аналіз ментально-психологічних характеристик формування політичного іміджу
України підтвердив сутність нового підходу до розуміння політичної взаємодії
держав в міжнародному інформаційному просторі, запропонованого теоретиками
міжнародних відносин, зокрема, російським дослідником І. Кисельовим. Відповідно
до цього підходу ключовими поняттями є “Я-концепція”, котра забезпечує
стійкість і спадковість та “Я-образи”, які забезпечують гнучкість поведінки
держави, їх вплив на формування та ступінь стійкості образів інших держав.
Обґрунтування “Я-концепції” (самосприйняття) України потребує розгляду сутність
базових понять “національна ідентичність” та “національна ідея” в історичній та
діахронічній площині. Потенціал національної ідентичності потребує підтримки
політичної влади та використання “Я-концепції” (самосприйняття) України у
здійснені внутрішньої і зовнішньої політики держави. Формування позитивного
міжнародного іміджу України враховує специфіку ментальності і мотивацію
свідомості українського суспільства.
Пошук національної ідентичності – відповідь на нарощування глобалізації,
розмивання мовних і релігійних спільнот, національних відмінностей. У сучасному
світі постмодерну домінуючим стає прагматичний підхід інформаційної
ефективності, яка останнім часом стає основним критерієм успішності нації на
світових ринках. Разом з тим, хвиля уніфікації і пріоритет “права сильного”
стали причиною народження нових амбіцій і претензій.
2.1. Ретроспектива самосприйняття України як державотворчий чинник національної
свідомості
Дослідники соціально-політичних проблем радянської доби К. Єгорова-Гантман та
К. Плешаков розглядали образ як форму зафіксованого знання, тобто картину
існуючої реальності, яка відображена у свідомості суб'єкта міжнародних відносин
і яка "вбудовує об'єкт у ціннісно-смислову систему" суб'єкта. Класичне
розуміння конструктивної ролі знань у політичній психології представлено такою
тріадою переконань, як: 1)світоглядні переконання; 2)нормативні переконання; 3)
переконання щодо причинно-наслідкових зв'язків. Проте, як зазначається у
науковій праці С.Д. Смирнова “Психологічна теорія діяльності та концепція М.О.
Бернштейна”, найелементарніший акт пізнання ініціюється суб'єктом, тобто є
заздалегідь визначеним через внутрішню самообумовленість суб'єкта пізнання. Це
дозволило сучасному російському досліднику І. Ю. Кисельову зробити висновок, що
наведена типологія переконань потребує доповнення четвертою категорією –
переконаннями щодо власного "Я", які становлять собою образ "Я", а всі
відповідні знання суб'єкта про себе – “Я-концепцію” (іншими словами концепцію
самосприйняття) [116-118].
Пізнання себе неминуче відбувається у соціальному оточенні, тобто у
взаємовідносинах з іншими. Однак, поняття “Я-концепція” не є тотожним поняттю
“Я-образ”. Ці конструкти суттєво відрізняються за обсягом та за параметром
стійкості. Так, “Я-концепція” визначається як сукупність уявлень про себе у
формі семантичного знання та віддзеркалює більш широке уявлення суб’єкта про
себе, оскільки, крім образу реального “Я”, включає також і суб’єктивну
конструкцію можливого та необхідного “Я”, образ майбутніх результатів
самореалізації індивіда. Крім того, у зміст “Я-концепції” входять програма та
механізм самореалізації суб’єкта з компонентами самооцінки й вибору цілей,
задач, загальної спрямованості своїх дій з самореалізації.
На відміну від ситуативних “Я-образів”, у формі яких виступають епізодичні
знання, “Я-концепція” є відносно стійкою, певною усвідомленою системою уявлень
суб’єкта про самого себе, яка переживається як неповторна. Вона створює у
суб’єкта відчуття власної сталої визначеності, самототожності, на її основі
будується взаємодія з соціальним середовищем, формується ставлення до себе.
Таким чином, “Я-концепція” є медіатором між індивідом і суспільством, що
відповідним чином впливає на переконання щодо себе та інших, а також пояснює
взаємовплив індивіда та суспільства.
Одним з головних механізмів впливу індивіда на суспільство є так звана
індивідуалізація соціального знання, яка полягає в тому, що “Я-концепція” як
сукупність самоінтерпретацій і знань про себе конструюється не просто спільними
для певного соціуму ідеями, а їх суб'єктивним тлумаченням конкретним індивідом.
Саме “Я-концепція” забезпечує стійкість і постійність актора, в той час як
гнучкість координації поведінки забезпечують “Я-образи”, її динамічні
компоненти, що дозволяють репрезентувати залежно від обставин певний набір
відповідних стійких характеристик “Я-концепції”.
Наукові дискусії щодо співвідношення поняття “образу” й інших близьких до
- Київ+380960830922